Розділ 15. Ляскав долонями по Воді, щоб підняти Камені з дна.

Над Локачами сходило Сонце передзим’я. Повітря переймалося думками про Холод. Газова суміш, від котрої пішла назва жертовної істоти Вітру - Повітрулі, володіла життєдайними властивостями, чим дуже гонорувалася. І рослини, і тварини, і ґрунт, і Вода, і навіть Каміння дихало на повні груди тільки тому, що Повітря самопожертвою газових істот дарує їм життя.

Так мислять обізнані в містиці письменники, здатні до дизайнерського проникнення у суть життя. Зазвичай Природа вважає таку поведінку Повітря, чи то пак службу на Землі, благодійністю, бо вона надає буттю істот – від Атома до Людини - сенсу за принципом жертвування власним життям задля Життя Материнського Яйця – Всесвітньої Істоти Бога.

(А Куля – це істота? – пронизала Мозок несподівана думка і засіла у центральному Атомі свідомости. - Якщо А – куля, то .., якщо Куля не А, а зборище Атомів, то… - шпарко ударила по місцю сидіння запитання аналітична мірка).

З иншого боку, Божественна Істота множиться і ділиться на нескінченну кількість істот. Вони, володіючи фізичними і психічними властивостями, об’єднуються, аби створити істот вищої свідомости – духовного простору, а через самопожертву реалізують особистісну суть Життя Єдиного Цілого. Геніальна задумка, тобто самоорганізація: два хімічні елементи об’єднуються, або помножити особистісні властивості, потім долучають третій елемент, діляться, аби розмножитися, знову об’єднуються, аби створити новий, духовно вищий, а тому більш наближений до Єдиного, організм!

Благодійність, звичайно, нічого не відає про принцип жертовности, а він – нічого про благодійність. Вони, як абстрактні сутності (не істоти), ніколи не зустрічаються в житті, крім як у людському Мозку. І змістом тієї зустрічі завжди є духовний аспект Поля Свідомости Єдиного. Тоді духовне самозбагачується й дає можливість усім істотам, розміщеним на гвинтових сходах ДНК, збагачуватися від загального – спільного надбання Духу. Так Поле Свідомости стає головним надбанням Життя Божественної Істоти. І воно прекрасно відає і знає, що тільки так Єдине функціонує одночасно як Істота Вишнього і як сукупність істот, коли одне і те саме, але висловлене різними словами, творить і стимулює жагу до свідомого життя – народжує смисли.

Взаємне поїдання, як вульгарна людська теза, котрою невігласи описують спосіб земної організації Вічности, і теза про благодійну пожертву собою задля життя друга, аби Вічність утверджувала Всесвітній смисл Бога, - це ж такі різні програми мислення! Траві, в силу її свідомости, має бути приємно жертвувати власне тіло задля життя корів і гусей, качок, курей, кролів та иншої живности. А «вищі» споживачі нещадно топтатимуть Благодійницю (Почуйте слово: Благо-Дійницю!), бо ж любо їм ходити босими ногами по росі, витирати об траву забруднені лайном чоботи, косити її на корм тваринам, задля удобрення грунту і задля лікувального запаху сіна. А їй, місіонерці, цього і треба, аби ще буйніше проростати і кормити все і всіх. Це її програма, яку Атоми і Молекули Трави не обговорюють, а виконують. Вони, рухаючись туди-сюди – в Небо весною і в землю на зиму, доять Земну Вісь, а Земля – Сонячну, а Сонце – Галактичну.

Дійниця - це ж символ життя, а не Смерти! Стимулювання Осі – це життєдайне начало тілесного життя, причина появи матерії, в якій Божественна Істота проявляє дію і Пітьми свого скелету – Матриці Духу, і психіку Поля Свідомости, і духовну суть Істоти-істот! Жінка, стимулюючи чоловічу Вісь, аби посіяти в матці НА-сіння Трисутности, стає Благо-Дійницею для нащадків, які згодом, наївшись благодійного, аби вирости, набудуть таких самих жертовних тіл. Але, стоп!

Не механічно ж цей принцип діє (хоча рух Двоколом безконечника відносно Осі Всесвіту є предметом небесної механіки): Бог є Любов! Її кожна людина шукає в стосунках на власному щаблі суспільної драбини, щоб надати жертовному духовного смислу. Не важливо, скільки в тім є вигаданого задля релігійного, філософського чи наукового одурманення споживачів життя. А якщо не споживачів, то кого? Хто може похвалитися, що живиться тільки Духом? Кількість рабів тіла не меншає, а збільшується. Так здається тому, хто спостерігає за суттю ринку споживання. Одним це потрібно для проголошення наступної заохочувальної тези для споживання нового продукту, иншим – для смислового аналізу руху людства.

Якщо неважливо вигадане, то принцип жертовности-благодійности набуває смислу Віри, яку адепти окутують коконом із нашарувань плівок – кому яка більше до вподоби. Подоби чого? – запитаєте, і треба відповідати. Ось тут уже виникає проблема: нащо відповідати, якщо достатньо звільнити своє мислення від важкого процесу думання  й слідувати мовчки за провідниками ідеологій? Так появляються різночинці, які поборюють себе навзаєм.

«Захисний» кокон зручний! – будуть розказувати споживачі благ і, зі свого боку, будуть праві, бо вони перебувають у більшості, яка голосує за пропонований ідеологами шлункових потреб триб життя. Такий кокон – свідчення рабського становища! – будуть оцінювати инших небайдужі й, зі свого боку, будуть мати рацію. Ми ж усі перебуваємо у Божественному коконі Духу! – заявляють треті, котрі знають, про що кажуть, але котрих на планеті не чують у загальному гамірному шоу, що ним наповнили, так зване, існування.

І в третіх виникає парадоксальне відчуття відчаю, або формується революційна свідомість, або їх охоплює геть непотрібне нігілістичне ставлення до сущого, або вони не витримують шоу і йдуть із життя, вірячи в щось потойбічне, де їх позбавлять відповідальности за надане право випробувати душу на предмет Любови.