Розділ 14. Лягав у Траву, щоб почути спогади тогорічного Насіння.

Перший прихід у світ Онисій згадував відтоді, відколи намірився вияснити для себе остаточно (так гадав) головні смисли життя і смерти.  Практикуючи філософію Серця слідом за Григорієм Сковородою, мав намір визначитися зі зв’язком Любови, як всесвітньої творчої спонуки, з сенсом життя і роллю Смерти. На той час він не здогадувався про істотну суть Творива (що, починаючи від Атома, все творять істоти, застосовуючи взаємодію Світла і матриці Пітьми Духу) тому не вникав у постать Смерти. Її міфічні образи, відомі кожній дитині змалку, зберігалися в його пам’яті за картиною «блідої з косою», аж поки Пані, Провідниця душ померлих у инший світ, не наснилася йому конкретно: прийшла і стала в дверях Хати ніби статуя, перегородивши вихід.

Онисій не був полохливим і не мав упереджень щодо страхітливих образів, але в момент зустрічі з холодним поглядом істоти, що пробивався із-під чорного балахона, дрібне тремтіння пройшлося хребтом і насторожило увагу. Звичайно, відчуття сну не було – все відбувалося наяву: чіткий образ, який можна розглядати, чіткий намір «блідої» щось вчинити, кістлявий кулак із затисненим древком кіся, впевнена у власному чині поза. Все це можна було від страху й не помітити, але тремтіння минуло, і Онисій розглядав прийшлу як виставковий експонат. Все ж чогось вона прийшла? – міркував, очікуючи на її активність.

Смерть стояла і не рухалася. На мить здалося, що вона закрила повіки очей, але у сні це важко було помітити, щоб ствердити остаточно. Такої тактики від виконавиці волі Вишніх Суддів Онисій не очікував і почав шукати в голові запитання, яке б міг задати непрошеній Марі.

Щоб розвіяти туман перед очима, провів декілька разів рукою, протер очниці, але різкість не покращилася. Тоді якось само собою виникло запитання: «Ти жива чи мертва?» Смерть відкрила одне око, з якого променів іронічний образ - щось на зразок такого: «А в тебе з головою все в порядку?» До Онисія дійшов смисл абсурдності запитання, і він почав навмання шукати відповідь у звичному порядку людської Логіки власного мислення: «Смерть, як істота, мала би бути живою, бо якщо була б мертвою, не прийшла б». Наступне запитання до себе виникло в порядку тієї ж Логіки: «Як мертва істота може працювати Провідницею душ померлих? І я, здається, ще живий!» Віддавшись на волю Логіки, подався міркувати далі, забувши про Смерть: мабуть у иншому світі, куди переходять душі померлих, у істот нема статусу живий-мертвий, як це є в світі людей, тіло котрих помирає? Таке пояснення вносило ясність у процес мислення, але збурило додаткові смисли: вічно живі душі може переводити зі світу мертвих тільки вічно жива Провідниця! І то не одна: одночасно на планеті помирає не одне тіло, а тисячі! «Клони», - підказала відповідь Логіка, долучаючись до внутрішнього діалогу Онисія з самим собою.

- Чого ж тоді тебе називають Смертю? – відважився на голосне запитання господар Хати, знову звернувши увагу на бліду тінь.

- А ти у Азбуки запитай! – скерувала сонну свідомість проектанта в потрібному напрямі думання Провідниця.

У голові сонного тут же виникла відповідь ( на місце букви С підставив її азбучне значення): Слово мертве! Сила відповіді була такою потужною, що Онисій відкрив очі, а у горлі застрягло, вражене блискавкою внутрішньої суті Слова, відкриття сенсу Смерті: тіло – результат творчості Світла, яку практикує його душа, а Слово – її засіб проектування. «Померле», тобто позбавлене живлення, Світло переходить у Тінь – тіло ховають у землю, а душу – вічну істоту Духу - Смерть косою образно відрізає від тіла й чекає, поки душа збереться в дорогу, попрощавшись із живими рідними й близькими, з усіма, з ким зустрічалася, живучи у смертному тілі людини.

Після спілкування з Провідницею «Того світу» Онисій ходив мовчазний і зосереджений на власній суті душі: слухав її вібрації, говорив із собою, чим викликав занепокоєння дружини і дітей.

- У мене все гаразд зі станом психіки, дорогенькі, - відповідав, щоб заспокоїти рідних. – Смерть до мене приходила недавно вві сні.

- Що хотіла? – запитала Валентина, котра зналася на істотах з иншого світу.

- Нічого! Стояла у дверях і мовчки дивилася на мене.

- То що ти про теє думаєш?

- Гадаю, що в нас була пізнавальна зустріч – вона хотіла націлити моє мислення на смисл життя і смерти.

- І то треба було, щоб аж сама Смерть про це для тебе дбала?

- Думаю, що то був дуже образний урок, по-иншому я б не скоро збагнув суть Слова як Світла, котре творить наш предметний, тобто відносно мертвий, світ.

- Як це? Відносно чого? – не вгавала Валентина, явно зацікавлена несподіваною появою у їхньому житті Смерти.

- Я збагнув, дякуючи зустрічі з блідою, що живе і мертве розрізняє наша недосконала свідомість, а в світі душ усе не так: там нема мірила – всі істоти належать Духови. Вони, по-перше, безтілесні, а по-друге, вічно живі. Так що, дорога дружинонько, я, на свою філософську ганьбу, виявився голим перед блідою і її косою: Світла мого розуму не вистачило, бо я задав їй глупе, на перший погляд, запитання – «Ти жива чи мертва?»

Валентина, вникаючи у почуте, поглянула на чоловіка якимось збаламученим поглядом і за мить промовила: