Вуймак, приймаючи Вишніх на Уймі, відразу помітив, що всі істоти були огорнуті, замість одягу, тонкою космічно-земною захисною оболонкою. Молода Жінка, сходячи на Землю, рухалася трішки дивно – ледь-ледь перевалювалася з ноги на ногу, нагадуючи каченя. Її оболонка була великувата, так би мовити, за розміром її фігури. Невдовзі всі в Колі Соколів спостерігали за ростом животика Високої особи, що свідчило про одне – прийшлі навідалися сюди надовго, або й назавжди. Ніхто не розпитував Небесну Діву про майбутнє Дитя, бо ще не прийшов Час. Та й як можна було дізнаватися, коли мовчанка означала зберігання традиції Неба і Землі: не наврочити ані словами, ані поглядом, ані Думкою. Кожен міг в уяві малювати Образ, у котрому мало появитися Дитя Вишніх Учителів, і кожен у душі чекав із нетерпінням – диво дивне мало відбутися на очах перших із оновлених людей. Тож усі займалися організацією і провадженням Школи Нової Родини, а про народження Дитятка Вишні мали би повідомити команду з власної ініціативи.
Одного дня уймська родина проснулася зранку й виявила, що Водень і Водниця кудись зникли. Переглядаючись мовчазними поглядами, звукри без слів розуміли, що зникнення пов’язане з потребою народження Дитяти. І дійсно – рівно в полудень неділі Небо сколихнув крик божественного немовляти.
Звук «А-а-а-а-а», знайомий землянам із власних народжень і закодований початковою буквою Азбуки, у цьому випадку був об’ємним і кольоровим. Він творив хвилі відлуння, котрі перекочувалися зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь, розгойдуючи не тільки Повітря, а й Землю. Планета перетворилася на Колиску для Голосу, котрий сповіщав Нову Еру для людського буття, що відтепер ставало ареною Всесвітнього Театру.
Гойдаючись у такт «А-А-А-ааа-Ааа-А» разом із планетою, Вуймак відчув, як невимовна РА-дість розпирає груди, перехоплює дихання, стає солодкою грудкою у горлі, переливається спалахами різнокольорового проміння у серці й шаленіє викидами гормонів у мозкові клітини. Стан самозречення руйнував земне тяжіння тіла, руки ставали крилами і, випробувавши їх, Душа звільнялася для лету в напрямі Голосу.
Те саме переживали всі довкола – раптом, одночасно змахнувши руками, з криком «А-а-а-а-а» в унісон із Голосом Дитяти в Небі, звукри піднялися птахами вгору, аби долучитися до Хору, Голос якого звучав незліченними нюансами істот, що проснулися для життя у Споконвічному…
Спільна Радість народження Божого Дитяти кружляла поміж хвиль благодаті й розривала вщент крики Небесної Родильної Зали! Чути було, як Слово Бог плакало від щастя – у Водню й Водниці народився син! Про це воно вирішило по-особливому сповістити всіх землян і влаштувало святкове видовище: під вечір у полі зору локацьких звукрів у Небі появилася чорна-пречорна хмара, яка, судячи з досвіду минулого про кольори Неба, не віщувала нічого приємного.
Вуймакова команда, переживши несамовиту Радість оновлення у Полі Божественної Свідомості, завершила вечірню годину запитань і підведення підсумку дня, готувалася ночувати. Раптом діти звернули увагу на хмару, що постала на весь обшир Неба – запрацював Монітор Слова Бог, як вирішив Вуймак. На початку на темному-темному екрані в лівому горішньому куті з’явилося три сріблясті кульки ЗТ-Води й розпочали танець РО-ДУ. Його назву Вуймак зчитав за курсивними знаками букв Азбуки, котрі кульки писали, витанцьовуючи план зображення. Трипелюсткова композиція, аналогічна з танцем Місяця, свідчила про те, що Вишні Сили звертаються до звукрів і таким ось космічним способом засвідчують прихід Нової Ери інформаційної взаємодії цивілізацій Неба і Землі.
Танець кульок завершився їх злиттям у одну, яка набула форми краплі, котра поступово стікала вниз екрана. Так тривало з хвилину – крапля більшала й ставала величезною, аж раптом вибухнула безліччю крапель, котрі заповнили весь екран, рухаючись за якоюсь програмою, ніби розумна колонія риб в Океані, керована тільки їм відомою стратегією переміщень у дивному польоті Свідомості. Текст руху Вуймак також зчитав із азбучних схем переміщень крапель - Слово Бог висловлювало свою радість із приводу народження в подружжя Водню і Водниці Сина Неба і Землі!
Ураз танець крапель припинився. Вони перелаштувалися в колони, і Монітор Неба перетворився у вертикальну стіну сліз, котрі стікали вниз, зливалися в сріблясті потічки, потім у більші потоки й наприкінці набули вигляду водоспаду. Падіння супроводжував справжній шум води. Це було неймовірно, бо на Землю не падало жодної краплини! Голос Води ставав гучнішим, а згодом ослаб, залишивши у вухах фонове звучання.
На екрані появилося зображення мапи Землі, а довкола нього – лінія кола. Враз із лівого та з правого боків екрана в контражурі з’явилися дві людиноподібні істоти. Темний силует біг зліва направо лінією кола, закутаний у золотистий ореол в формі кулі – одночасно ніби котився, стартувавши на лінії горизонту. В цей же момент із протилежного боку лінії горизонту стартував світлий силует в темному кулястому ореолі, прямуючи справа наліво. Усі захоплено спостерігали за бігунами: невже зіткнуться чоло в чоло? Невдовзі настала Мить суміщення силуетів, але видимого зіткнення ніхто не спостеріг – навпаки: фігури пройшли одна крізь одну! Тут же над Північним полюсом – місцем зустрічі силуетів – появилося світило. Звідти зійшли на «бігову доріжку» ще два людиноподібні силуети – копії перших – і побігли в різні боки слідом за попередніми. Коли перша пара зійшлася на Південному полюсі, там також появилося світило і з нього зійшла пара силуетів, і вони подалися бігом в різні боки слідом за попередніми. Логічна катавасія, котра настала в спогляданні бігунів, здавалася звукрам чимось геть оманливим. Та незабаром, коли у двох точках на відстані 1200 вліво й управо від Північного полюса зійшлися одночасно дві пари бігунів, нижнє світило роздвоїлося й клони перемістилися в позначені проникненням Точки. Три світила Монітора Слова Бог стабілізували множення людиноподібних клонів, і вони завмерли кожен на призначеному місці кола, втративши людську фігуративну подібність – перетворилися на маленькі світила, створивши осяйний пояс довкруги Землі.