Розділ 5. Втрачав Музику Віри, щоб вона ввійшла оновленою - Богинею Душі.

Тиша. Гірка Правда сходила над світом України променями того самого, але вже по-іншому налаштованого на людську програму життя, Сонця. Відчуття гіркоти поширювало видовище живих-завмерлих людських істот. Промені заглядали у вічі, але натикалися тільки на стулені сонним випромінюванням Віри повіки. Бджоли взялися до буденної роботи. По дорозі за взятком вони натикалися на небачені досі пози людей і згадували притчу про те, як вибрані серед їхніх пращурів стали людьми. Живі-завмерлі пам’ятники минулої епохи - кожен у власному неповторному тілі - почали бронзовіти під променями  ранкового світила, створюючи нервозний настрій серед бджолиних роїв. Їм не подобалося видовище, та й користі від нього не було ніякої – ні тобі вжалити з любов’ю (бо чого би то прародичі мали любити тих, хто запаскудив бджолине довкілля й позбавив їхніх дітей майбутнього?), ні привітатися до порядних сусідів і господарів вуликів.

Вуймак послухав розмови бджіл, птахів та іншої живності, котра зранку звично поралася, вирішуючи власні потреби й не звертаючи уваги на сад людських фігур, і увійшов у електромагнітні тенета ефіру, але той мовчав. Це викликало неспокій на душі: як? Такі перетворення відбулися з людьми й у довкіллі, а в ефірі нема жодних повідомлень? Передчуття чогось незбагненного опанувало душу й вимагало вияснення ситуації. Перемкнув віртуальний контактний зв’язок на Мережу Сил і відправив запит: чому мовчить людський ефір? Відповідь була неочікуваною: в решті світу поза Краєм відбулися ті ж самі зміни, що й у Локачах!

Утішений дивовижним реагуванням Вищих Сил на його програмні дії, Вуймак зрозумів, що йому не просто допомагають виконувати персональне завдання, а змінюють світ задля реалізації його задуму, який став персональною справою Неба і Землі. Але ж такий масштаб!? Чи вистачить його Віри, аби здобуті знання й уміння пройняли учнів-учителів, яких тепер, як несподівано виявилося, стало не десятеро родинних дітей, а все людство? Правда, армія помічників зросла чисельно – Вищі Сили подбали, аби помножити клонів Вуймака й перетворити їх у Провідників власної свідомості на терені Краю, що обійняв усю планету.

«Спеціальний канал всепланетного зв’язку відкрито й підключено до нього всіх твоїх соратників, - прийшло повідомлення на Конкодер мозку. – Продовжуй справу й не зупиняйся. За твоєю методикою працюватимуть усі Провідники суголосно й одночасно. Радься з бджолами й посилюйте спільну Віру. Все у нас вийде: як же ж може бути по-іншому?».

Почувши про прародичів, Вуймак аж підскочив від несподіванки: Жаля лоскотала йому за вухом так, що хотілося втягнути голову в плечі, аби позбутися тих нечуваних ніколи до того дотиків. Обернувся й уздрів усміхнений лик порадниці.

- Як тобі музика моїх дотиків?

-- Музики я не почув, а дотики лоскочуть до нестями.

- О-о-о! Ти ж бо втратив дар чути Музику сфер! Бачиш, і тебе потрібно ще вчити! – кпила з Вуймака Жаля, налаштовуючи спілкування на веселий лад. – Та не біда: знаю-знаю про масштаб того, що ти з дозволу Неба звалив собі на плечі, але навчившись чути Музику Віри здолаєш усі труднощі.

-- Музика сфер стосується Віри? – чесно прореагував Вуймак на слова Жалі, яка, виявляється, далі снує життя й ось прийшла йому допомагати в просвітницькому проекті.

- Як же Вірі бути без Музики? Звичайно, з мелодії сфер власне й починається божественна Музика!

-- А та, котрою люди наповнили світ і котра їм допомагала жити, вона хіба не наповнювала їхню Віру силою правдивих почуттів єдності з Космосом?

- О, бачиш, знайшов точки дотику! Наповнювала, звичайно, але тільки та, котра єднала сферу чуттєвості людини й Всесвіту Любов’ю. Іншого не дано. Якщо Музика не наповнює твою Любов переживаннями суголосного божественного буття, то Віра не живе у твоєму серці й душа не може літати на посиденьки у Небо й почувати себе Богинею. Внутрішня, первісна духовна істота в людині є носієм Віри і Любові, твого Я, а тіло – тимчасова захисна оболонка. Щоб тіло змогло літати, душа має співати! Чуєш масштаб впливу Музики Віри? Твій первісток має зрости до рівня Бога!

- Красні слова говориш, Жалю: і жалиш з Любов’ю, і лоскочеш, і мовиш! Дякую тобі за науку! Буду вчитися, навчаючи. А тебе прошу бути моєю порадницею: жали мене тоді, коли Колір і Музика розходяться по закутках у мені, а мозок через це не здатний народжувати ідеї.

- Згода, та щоб мені не кричав, бо звичної бджолиної отрути я не маю – дотики мої приємні, а нектар для вприскування – то божественний лік! Навчилася десяти заповідей жалення. Чув про таке? Ні? То знай: на кожну систему людського організму, котра не виконує заповіт Віри - Любити, в мене припасено особливе голкове проколювання точок акупунктури – за мелодіями Музики. Тоді суть і висновок доходять до розуму, бо проходять крізь серце.

- То я маю, найперше, випробувати на собі твою методичну розробку?

- Не турбуйся, всьому свій Час! Над чим мордувався до моєї появи?

-  Обдумую те, як серед чисельного людства виобразнити істотні організми – повернути кожного до заслуженої ним за минулі життя вихідної стадії розвитку, щоб врешті-решт привести всіх до заповіту Віри вже у нових іпостасях. Гадаю, що треба, передусім, визначитися з метою уроку та висновувати з неї завдання для істот.