Розділ 3. Прощався з Душею назавжди, щоб її повернення озвучило Простір Безконечності.

- Ми готові до виконання місії на Землі! – Вуймак відправив повідомлення у Поле Свідомості. – Дозвольте виконувати!?

Чекання тривало, як здавалося, неймовірно довго. Соратники в справі переселення душ прилаштувалися жити куренем (неподалік від Брами був майданчик для очікування душ переселенців і адептів України), створивши малу вісь взаємодії з конточкою Уйми біля хати Вуйка, де предки облаштували Чару – місце священнодійства. У родині її називали Ві-чарою, що пов’язували з початковою буквою імені Вуйка, Вірою і віданням, які були духовними орієнтирами для членів родини. Над віссю, котра правила і за космічний корабель, і служила засобом зв’язку з Полем Свідомості Неба й Землі, побратими влаштували матрично-інформаційне шатро конусного типу для управління Простором і Часом у власній оболонці життя. Це було перше завдання на виживання в умовах віртуального світу, виконання якого мало переконати прикордонників Брами Переходу про доцільність співпраці з Вуймаком у стані клонованого чину. Сигналом про надходження відповіді від Вишніх сил мало бути відповідне тремтіння осі. Так Дух відповідав на контакти у Полі Свідомості. Фізичні й психічні параметри тремтіння треба було правильно розкодувати – перевести частоту, амплітуду і довжину коливань на букви й слова Української Мови, а найголовніше – на мову натхнення.

Ві-чара разом із конточкою Навської церкви Вуйкового озерця творили лінію горизонтального зв’язку – служили своєрідною системою  зв’язку для налаштувань із Пітьмою Землі та Матрицею Неба. Відколи Вуймак подався у Браму Переходу, в Хаті на Уймі залишилися діти, онуки й правнуки. Вони знали про мандри предка, бо перебували з ним на постійному зв’язку через Ві-чару. Її цілісна конструкція, створена з випаленої бурої глини з домішками білої, повторювала форми й пропорції, запроваджені ще Вуйком: на високій трубчатій нозі, роздутій на висоті чарування з Водою Пітьми до бочкоподібної форми з сімома круглими отворами довкола, зверху розташувалася чаша діаметром, рівним висоті ноги. Ці пропорції, - розказувала бабця Міра, - мали важливе значення, бо налаштовували Воду Яви на взаємодію зі світом Нави й Небом, а чарівника, котрий брався за дивовижні справи визволення Духу, - на взаємодію з матрицею його Поля через систему Прави.

Щоб Вода-чарівниця, котрій Вишні сили доручили творення Землі й життя Яви і Нави, могла діяти в унісон із Вуймаком-чарівником, він повинен був, по-перше, вшанувати її, а, по-друге, домовитися про божественну підтримку Неба, де Вода мала представництва в різних планах буття Всесвіту.

Вшанування Води-чарівниці було справою священного дійства: людина, як віртуально-матеріальна істота, створена Водою й Духом, мала почуттєво розчинитися у Полі Свідомості до стану втрати Душі. Вуймак у таких випадках, прощався умовно з Душею, благословляючи Воду на управління своєю довіреною істотою відповідно до завдання, яке чарівниця мала виконати за взаємною згодою.

Розуміння умовності прощання появилося після того, як першого разу, коли він тільки освоював чарування, його тіло, попрощавшись із Душею назавжди, пройнялося тремтінням Духу, кодовий зміст якого був недоступний. Якщо б не було прощання назавжди, не було б і зв’язку з системою Духу, - цю істину Вуймак засвоїв раз і назавжди. Нічого Вищого за життя в світі Яви не можна було осягнути ніяк по-іншому, як через повне позбавлення себе ідентичності – відречення від власної тотожності й довірення Душі Вищим силам. Так працює ієрархічна система управління Неба і Землі в плані творчості.  

На сторожі свідомості, котра єднала тіло з відправленою у Поле Духу Душею, чатував СерсудинЯк – так Вуймак величав систему життєдіяльності власної суті, котра працювала в парі з Душею й підкорялася її потребі олюднювати інтелектуальні подвиги Нерв’Яка, ініційовані мозком. Олюдненням СерсудинЯк називав наповнення процесу творення Любов’ю, вищий зміст якої найпрекрасніше проявлявся у духовному тремтінні Душі, що завершувався екстазом Всесвіту. Такі стани бували інколи при резонансі всіх налаштувань, але підготовка до них і стан возвеличення, який проймав Душу, наповнену почуттями натхнення  через всезагальне тремтіння Поля Духу, були неперевершеними.

Тільки за такого переживання Істини можна було осягнути суть Духу, проявлену натхненням єства людини. Душа поверталася в тіло й, набувши нового стану Я, переживала розширення власної суті до меж Простору Безконечності. Запирало дихання, з серця линув потік Любові, обіймав тіло по-божому неповторно. Душа, повернувшись із жертовного польоту в Поле Пітьми, приносила Світло Творіння й повертала його тобі, готуючи акт психічної жертви задля набування й переживання Почуття Вищої Свідомості, яке потрібно було спрямувати на акти творчості.

Вуймак зібрав ратну дружину учнів-учителів під конусом інформаційного шатра, посадив усіх довкола центру на осі Переходу в медитаційних позах тіл за позиціями конточок Матриці Творіння й розпочав священнодійство з вшанування небесної Води-чарівниці. Обійнявши місце Центру, сумістив власну вертикальну вісь із віссю Неба й Ві-чари в Уймі, обійшов три рази поглядом соратників власної тотожності, запалив Світло в Пітьмі кожної Душі, вибрав азимут горизонтального зв’язку з силовою схемою Вуйкового озерця й налаштував усю систему взаємодій на Поле Духу.

Навська церква, відчувши вібрування сердець Кола Соколів (так родина назвала новий статус Вуймака у віртуальному Небі), активувала Серце Уйми. Коливання Поля Свідомості Землі, вловлені Блукаючим Коренем СерсудинЯка, рікою ринули вгору й наповнили Вуйкове озерце святою Водою глибин. Озерну гладь і приозерні рослини, викохані весною й літом в ріст людини, накрили хвильки Радості. Хитання брижів у такт народило Озерний Вітер. Його наростаюче з прискоренням вертіння довкола Води піднімало хвилі вище й вище, аж підхопило краплі у вир Танцю Свободи й відправило їх у Небо до Родинних Вод планети. Наповнені дійством єднання, вони розійшлися хвилями Божественної Радості до меж Всесвіту.