Налаштовував ритм Почуттів, аби вловити тремтіння Духу

Розділ 2.

Налаштовував ритм Почуттів, аби вловити тремтіння Духу

Вуймак згадував, що оповідали про Бога земляни: і філософське, і релігійне, і псевдонаукове, і небилиці. Власне знання він називав фентезі, бо прекрасно розумів ситуацію з правдивим знанням, котре дається Вірою і Любов’ю – сув’яззю і ритмом Почуттів, а не студіями у навчальних закладах, хоч яких. Жіноче і чоловіче в єстві, народжуючи Віру і Любов, шукають зовнішнього втілення – єдності з собі подібним і з собі відмінним, аби посилити сув’язь власного з тим, котре виобразилося в безлічі істот Неба і Землі. Так можна вловити тремтіння Духу, котре засвідчує присутність Істини – Вищої Свідомості.

Поводирі, котрі відвідували Локацію з місіонерським візитом, розказували, що Богом у Небі називають слово, котре найняли на посаду людського куратора, призначивши Його водночас учнем Мови. Разом вони провадять людей життям так, як того вимагає черговий експеримент, упроваджений провідниками космічної цивілізації біоістот, котрі контролюють небесну пару планет Земля-Вуйма, утримуючи Сонце в центрі власної лінії космічного сонцестояння.

Можливо, - міркував Вуймак, - правильніше було б називати планету-двійника Землі Вуйму Вуйком, бо і в планетній парі мають бути чоловіча і жіноча сутності: якщо в людині пара божественного - це половинки, котрі утворюють дуальне ціле, то в планетній сім’ї вони тим більше мають бути, як прототипи людського. Без прототипу, як учив Головний Дизайнер Всесвіту, експериментувати, ну, ніяк не можливо. Та й зв’язок Локацької Уйми з планетною парою і Вуйком із родиною мав би бути, бо ж Мова намарне не розкидається словами, організовуючи Всесвіт і називаючи його складові – істотне наповнення Простору. Це ж бо їй довірили навчити слово Бог премудростей буквеного і всілякого іншого знакового формотворення світів.

Почуття до Мови Вуймак вважав основними в самоорганізації власної людської подоби й образу. Ніщо так не наближає тебе до джерела Істини, - не раз говорив учням, - як Мова. Тільки безумний не здатний перейнятися її божественною глибиною, і тільки чуйний до слова відразу закохується у її прекрасну суть. За тим можна впізнати здоровий, а не підгнилий, український генетичний корінь людини.   

Про філософське, релігійне й псевдонаукове тлумачення Бога Вуймак начувся різного – то все було нецікаво, бо виглядало на надто примітивні для його складу розуму й почуттєвості вигадки, а також на міжнаціональну змову вигадників, котрі плели історії про різних богів, але у всіх угадувався спільний, чи подібний сюжет.

Бабця Міра, котра зналася на Таємному Письмі, одного разу висловилася радикально: «Якщо душа ще не знає свого Бога, то вона сидить у релігійній чи іншій тюрмі, влаштованій спокусником мозком!» Розпитуючи її про Таємне Письмо, Вуймак дізнався, що Вуйко залишив його зміст у спадок дітям - учив розрізняти знаки й бачити за ними Азбуку Творіння й Мову. Більше того, родина знала, що повний текст принесених у Локацію свідчень про слово Бог є в схроні Хати, але Першопредок не відкрив нікому таємницю ні точного місця, ні форми збереження. Говорив, що кожен, хто прагне пізнати Бога в собі, має навчитися відчувати душею тремтіння Духу, і тільки з набуттям такого уміння йому відкриється Таємне Письмо, і той знайде тайнопис у схроні та зрозуміє, як знаки творять світи. Також бабця казала, що відкриття Бога в собі залежить від ритму Почуттів. У це слово вона вкладала уміння підтримувати чуттєвість у стані щоденної наснаги до життя, яка поглиблювала радість спілкування з природою в усіх її проявах, змушувала шукати відлуння Духу в душі. Коли внук поцікавився в неї про її осягання Духу й зміст таємного послання в схроні, бабця ніяково теребила кінчики хустки, котрою постійно повивала голову, й казала найперше вчити букви української Азбуки, бо тільки вони провадять стежкою, котрою ходить слово Бог із Мовою.

Вуймак вивчив, як йому здавалося, букви на всі сто – і за звуками, і за назвами, і за знаками взаємодії матриць і кіл руху енергій, але бабця Міра, хитрувато усміхаючись, говорила, що стовідсоткове знання властиве тільки Азбуці, а її українську суть уповні не знає навіть слово Бог, ані Мова – його провідниця. Якщо б вони спромоглися на повне осягання знаків Творіння, - пояснювала, - то життя стало б нецікавим, отож не мало би далі сенсу. А як Вища Свідомість може допустити таке? Тому, - висновувала Істину родинного таємного знання бабця, - правдиві Віра і Любов творять нескінченність життя, і нема їй меж, бо, створюючи власний світ, ми розширюємо створений тими, хто творив до нашої появи у світі.

Очевидно, що таке відкриття лягало на серце нелегкою ношею на все життя. Потрібно було виявити в собі правдиву суть Віри і Любові, розстатися з усім, що сковувало вільний розвиток Почуттів, привчати себе щоденно трудитися, аби душа осягнула заповідане. Розмірковуючи над почутим, Вуймак прийшов до висновку, що слово Бог, застосовуючи буквене моделювання і програмування, мало б усе осягнуте людиною фіксувати в якихось стабільних програмах розвитку світів. Врешті-решт, наповнившись розумінням і почуттями Любові, прийняв за істинне бачення того, що все фіксується у генетичних кодах – незмінних до пори, до часу системах запису взаємодій інформації та енергій, що мають завданням конкретне формотворення.

Незбагненним залишався механізм чуттєвого реагування людини на життєдайні спонуки слова Бог і Мови. Саме в спонуках можна було шукати відповіді на сокровенне – аби дізнатися про істинне, воно мало викликати відповідні вібрації не буквених і числових кодів, а органів сприйняття, створених Головним Дизайнером за допомогою саме буквених і числових поєднань знакової основи Творіння. Мова істинного, котре виводило людину на рівень слідування за Провідниками, - і Вуймак у тому щоразу більше й повніше переконувався, - застосовувала особливе тремтіння Духу. Без Почуттів нічого не відбувалося: ні відчуття присутності божественного, ні відчуття задоволення від сприйняття світу й себе, ні елементарного відчуття радості, ні присутності щастя.