Розділ 11. Зупинка «Телевежа»

Шлях до телевежі нагадував процесію темної секти, що йде на кінець світу. Мільйонна армія «Слухачів» стікалася з усіх районів. Вони заповнили площу біля основи вежі сірим, сухим килимом. Вони стояли плече до плеча, не видаючи жодного звуку, ідеальний хор в очікуванні змаху диригентської палички.

Телевежа була монументальною. Це було сплетіння сталевих балок, товстих мідних кабелів і величезних параболічних антен, які давно вкрилися іржею, але все ще зберігали свою ідеальну геометрію:

…Вони стояли тут на їхнє перше побачення. Була новорічна ніч. Вони пили дешеве шампанське з пластикових стаканчиків, дивлячись, як навколо вежі вибухають салюти. — Вона схожа на величезну диригентську паличку, правда? — сказала тоді Мікі, вказуючи на червоні авіаційні вогні, що блимали на самісінькій вершині. — Уявляєш, якби хтось міг стати там і змахнути нею? Він би керував ритмом усього світу. Даніель тоді засміявся і поцілував її холодний від морозу ніс. 

«Я б зіграв для тебе вальс на всьому континенті», — відповів він.

Для Даніеля це була не просто будівля. Це був найбільший у світі камертон. І сьогодні він збирався виконати свою обіцянку. Він збирався заграти для неї.

Він пройшов крізь натовп, який розступався перед ним, немов вода перед Мойсеєм. Біля входу в апаратний комплекс телевежі він зупинився. Тепер йому доведеться відкинути останні залишки своєї людяності. Щоб стати одним цілим з цим інструментом, плоть була лише перешкодою.

Він почав підйом технічними сходами. Сотні метрів вгору. З кожним кроком вітер ставав усе сильнішим, пронизуючи його наскрізь, але Даніель не відчував холоду.

Коли він дістався головної апаратної на висоті трьохсот метрів — відкритої платформи, де сходилися всі магістральні кабелі передавачів, — він зупинився. Серце вежі. Тут усе ще жевріло резервне живлення від глибоких геотермальних установок. Слабкий електричний гул біг по товстих чорних венах кабелів, підтримуючи життя в антенах.

Даніель підійшов до головного розподільчого щита. Він був закритий броньованими дверцятами, але Даніель просто встромив кістяні пальці своєї правої руки в щілину і з жахливим скреготом вирвав метал з м'ясом. Перед ним були оголені шини високої напруги та оптоволоконні магістралі.

Він мав підключитися. Не через мікрофон — мікрофони спотворюють звук, додаючи людської похибки. Він мав стати джерелом сигналу безпосередньо. Стати генератором.

Даніель опустився на коліна. Його рука потягнулася до власної грудної клітки. Тверді пальці вп'ялися в залишки висохлого светра, а потім — у власну сіру шкіру. Він не відчував болю. Це був просто технічний процес. Розбирання старого інструмента для створення нового.

Він розірвав свою плоть, оголюючи ребра, які вірус перетворив на щось схоже на чорний, пористий камінь. За ними, повільно і рідко, пульсувало його серце — єдиний живий орган, який вірус зберіг як біологічний метроном.

Він схопив товсті мідні кабелі зі щита. Вони іскрили, кусаючи його пальці синіми спалахами, але Даніель не зважав. Він почав вплітати цю мідь у своє тіло. Він обмотав дроти навколо своїх ребер, проколов свої змертвілі легені, перетворюючи їх на акустичні камери, він підвів оголені контакти просто до серцевого м'яза.

Його нервова система миттєво злилася з мережею телевежі. Даніель вигнувся дугою. Електрика вдарила в нього, але не спалила. Вона наповнила його міццю тисячі вольт. Він раптом відчув, як його свідомість виривається з тіла і розширюється до неймовірних, жахливих масштабів.

Він більше не був Даніелем. Він був вежею. Його слух і голос тепер могли охопити півконтиненту. Він чув, як далеко на півдні б'ються хвилі об берег. Він чув, як десь глибоко в бункерах сусідніх країн налякані люди шепочуть молитви. Весь цей брудний, хаотичний шум життя. Весь цей дисонанс.

Він подивився вниз. Мільйон його «Слухачів» стояли нерухомо, утворюючи ідеальне концентричне коло навколо вежі.

«Зараз, моя Мікі, — провібрувало по всій довжині сталевої конструкції, змушуючи іржу сипатися вниз. 

— Зараз я змахну цією паличкою. Ми зіграємо акорд, який закінчить усі інші акорди. Нульову Частоту».

Ця частота — ідеальний інфразвук, пропущений через магістральні антени — мала розірвати клітинні мембрани всього живого в радіусі тисячі кілометрів і перевести його армію у вічний, непорушний стазис ідеальної тиші.

Даніель набрав у розірвані легені крижане повітря, відчуваючи, як сталеві троси в його грудях натягуються до межі. Він підготував свій голос, готуючись випромінити смерть на весь світ.

Він відкрив рот. І саме в цю мить абсолютної, крихкої тиші перед кінцем світу, знизу, з-під землі, пролунав звук, який зупинив час.

Клік-так... клік-так... клік-так...