1

0

Сотні віруючих від мала до велика зібралися на брукованому майдані міста Вазакон. Навколо церемоніального вогнища стояло троє молодих хористів і монотонно наспівували молитву, вправно переплітаючи між собою голоси.
Таким методом символізували триєдинство фейського бога Турала, три його аспекти: війну, вогонь та зцілення. Молитва завершилась і на зміну хористам вийшла Верховна Матріарх. Подібна на сухофрукт бабуня, певно, лише з божою поміччю і трималася на ногах, але голос мала сильний. Вона прочитала коротеньку проповідь, про єдність та важливість віри в часи змін. Так зробити підказав їй сам Турал. Він намагався підготувати своїх слуг до майбутніх потрясінь. Принаймні їй хотілось у це вірити.
Матріарх закінчила й обвела в повітрі коло. Народ на майдані слухняно повторив за нею і поступово всі розійшлися хто куди. Порожні вулиці міста Вазакон почали оживати. Крамнички відчинялись, кузні та подібні майстерні зашуміли від роботи, а карети роз’їжджали вулицями, доставляючи знать у їх знатних справах.
На майдані лишилися троє. Кошлатий невисокий чоловік із медальйоном полум’яного кола на шиї та білій рясі, що ледь не репала від потужних м’язів, сидів на лавці. Поруч лежала чорна сумка. До нього підсів, закинувши ногу на ногу, худорлявий дядько середніх років у темній, чи то брудній, дорожній куртці та поношених високих черевиках зі, здавалося, нескінченними шнурівками. Ні брів, ні вій, ні чуприни, його голова була абсолютно лиса. Навіть трохи блистіла на сонці. Останньою стала поруч висока жінка. Жилава. Лице припорошене зморшками. Темне волосся чубом спадало на гостре вухо. На руках сталеві наплічники, наручі та пальчатки, на ногах — поножі до колін. Груди прикривала старанно відполірована пластина з гравіюванням вогняного кільця. На поясі висів довгий меч, а під пахвою вона тримала клепаний шолом.
Розуміючи, що всі в зборі кошлатий священник стомлено протягнув:
— Ех-х. Як же ці смертні мене заїбали.
— Дуже культурно, — пробубоніла жінка.
Кошлатий продовжив:
— Може якийсь апокаліпсис влаштуємо? Невеличкий такий, лише зайвих відсіяти?
Співрозмовники не відповіли, адже розуміли: їхній брат це не серйозно. Священник відсторонено поліз до сумки й вийняв звідти дивну дощечку.
— Гей, гей, гей, ти чого планшета дістав? — лисий нервово озирнувся навсібіч. — А як хтось побачить?
— Хто? — кошлатий обвів рукою порожню майдан, у центрі якого догорало вогнище. — Розслабся, завжди можна сказати, що це просто божественна реліквія. Бо для них це так і є.
Він відкрив читацький додаток. На екрані з’явився напис:
“Основи фейської патології
Том 3-й
Дерматовенерологія”
— У когось щось є розказати? — спокійно спитала жінка.
— Здорові хворіють, хворі одужують, — кошлатий зосереджено розглядав фото сифілітичного висипу на пенісі й задумливо розгладжував бороду. — Або помирають. Нічого надприродного чи нового.
— Те ж саме, — сказав лисий і швидко додав: — В сенсі все як завжди. Хіба Асмодея ще одного завербувала в контору.
— Ти хотів сказати, купила чергову дитину у ваше особисте ПВК?
Лисий зайорзав на лаві від неприємних, але правдивих слів брата.
— Ну хто ж винен, що батьки готові гроші брати, аби не бачити власних небажаних чад. Не хочеш їм, до речі, контрацептивів організувати?
Кошлатий здивовано відірвав очі від планшета.
— Організувати? Я схожий на організатора? — роздратовано сказав він. — З їхнім розвитком хіба з телячих кишок шити. Або просто-напросто каструвати всіх охочих. Років через сто — можливо, але не до того ти з такими питаннями прийшов, — він перевів погляд на сестру. — А ти що? Як життя? Зібрала нас тут, мовчиш, і це ще я після всього некультурний.
Жінка почухала вибриту потилицю.
— Назрівають революції.
Повисла павза.
— Які? — коротко спитав лисий.
— Буржуазні, — так само коротко відповіла вона. — На сході вже гуляє думка, що короля треба обирати.
Кудлатий зітхнув.
— Ну, як то кажуть, тут головне, щоб…
Він не договорив.
— Що? — перепитала сестра.
— Та нічого, одна прутня навколо. Церква Турала — і без самого Турала. Далі що? Атеїзм? — він ще раз зітхнув. — Бляха, може ми все таки зарано його вбили?
Позаду почувся шум. Трійця обернулись і застали молодого парубка в схожому на воїтельчин обладунку, але гіршої якості. Долі валявся шолом. Він дивися на них чи то переляканим, чи то агресивним поглядом, а гострі вуха трошки трусились.
— Ви вби… — слова застрягли в горлі. — вбили Турала?
— А йоп вашу мать, — протягнув священник і звернувся до сестри. — Це твій?
— Мій. — кивнула та. — Берол Даранте. Молодий паладин із великим потенціалом.
— Ги-ги, — кошлатий вишкірився. — Пробач, а ти його “великий потенціал” особисто перевіряла чи підсунула кого?
Слабенькі маги можуть стріляти блискавками та вогнекулями. Могутні знищувати десятки фей за раз. Але то все мізер у порівнянні з поглядом цієї жінки, у якому перемішалися непереборний гнів та невимовна огида. Священник лише посміхнувся і розвів руками.
Бруківкою зацокотіли сабатони. Хлопець дременув, інстинктивно розуміючи, що це може бути єдиний такий шанс. Лисий цикнув під носа і встав із лавки. Над долонею почала рости вогнекуля.
— Чекай, — відрізала жінка й легко стукнула того пальчаткою. Куля вже виросла розміром із голову.
— Нехай іде по твоєму? — спитав той, — Він втік, отже зрозумів — ми не…
— Зайву увагу привернемо.
Чоловік із неохотою, але розсіяв полум’я. Кошлатий сховав планшета назад до сумки.
— Ой, одним єритиком більше, одним менше, хто їх там рахує? — він встав, накинув сумку на плече і прощально махнув рукою. — Якщо це все, то я пішов. Пацієнти самі себе не вилікують.
І він впевнено рушив майданом. Лисий дивився на масивну спину брата, що потроху віддалялась, а жінка услід тікаючому хлопцю.
— В нас точно не буде проблем? — спитав він.
— Хтозна. Не повинно.
Вона поплескала його по плечу й пішла в протилежний від кудлатого напрям. Чоловік всівся назад на лавку, закинувши руки за лису голову і простягнув ноги.
У куртці щось завібрувало. Він озирнувся навкруги, витяг із внутрішньої кишені смартфон і прийняв дзвінок.
— Слухаю.
— Патрол, — почулось із трубки, — у нас тут ситуація.
— А в тебе що? — він усе ще оглядався, але усвідомивши, що це підозріло, сів рівно. Занадто рівно. — Дитина ж не постраждала?
— Ні. Але малий талановитіше, ніж я думала. Сили проявилися раніше і він трохи пошматував матір. Ще й не захотів йти, Моргана досі вмовляє.
— Погано, — констатував той, — але ти ж не тому дзвониш?
— Не тому. Розумієш, коли вона забирала хлопця, декого зустріла.
Співрозмовниця затихла. Лисий ще раз озирнувся.
— Асмодея, будь ласкава, не тягни. Кого зустріла?
Вона зітхнула, але відповіла. Чоловіку відповідь не сподобалась.