Глава13

Бібліотека мені на жаль нічим не допомогла. Так, мене впустили й навіть оформили постійний пропуск, але що стосується архіву даних, то там, виявляється, треба мати особливий статус в Арсарії, щоб туди потрапити. Я так і не зрозуміла що то за статус такий, але одне було ясно – мені туди дороги немає і скоріш за все не буде. Виходила звідти у повному розчаруванні. Яка ж я насправді наївна. Думала, що так просто зможу здобути потрібну  інформацію.  

Назад ми поверталися з Деном. Виявилося, що Нік зайнятий, а Яна взагалі в місті немає, тож Роксі очікуємо була не в гуморі, тим часом Ден  закидував нас дурними жартами й все якось намагався зачепити дівчину. 

Спостерігаючи за ними на задньому сидінні я зробила висновок, що Роксі дуже подобається Дену. Він вдає з себе дурника і постійно заглядає їй в очі, шукаючи там відгуку. Хоче привернути її увагу та не розуміє, що тільки дратує дівчину такою поведінкою. А ще він помітно наслідує Яна, копіюючи його манеру поведінки. Тільки от у Яна це виходить органічно, бо він просто такий і є, а Ден, скоріш за все, зовсім інший.  Це були висновки не просто як окремого спостерігача, а перш за все це був особливий погляд, властивий тільки нам, відьмам. Нам від природи дається можливість бачити більше, ніж хоче показувати людина, навіть якщо ця людина маг.

Від розуміння всієї цієї ситуації мені чомусь стало шкода Дена. Він закоханий по вуха і робить дурниці, а Роксана має непростий характер і на даний час в її серці горить лише велика жага до навчання й освоєння магії цілительства. 

Коли я зайшла до своєї кімнати, щоб повісити сукню, яку Роксі придбала мені на свій День народження, то застала дуже цікаву картину. В білосніжній хустці, обв'язаній навколо шиї, за маленьким столиком мій Магнус наминав маринованого маленького восьминога. 

– Як дістав? – поцікавилася я, не очікуючи особливо на відповідь, бо він же й досі був злий на мене, а в мене не було часу влаштувати гастрономічне примирення.

– Віталій приніс. Є тут, в цьому домі, хороші люди, які не дадуть Магнусу вмерти з голоду.  Звичайна прислуга  людяніша за власну господиню. І це після стількох років…

– Я взагалі то збиралася принести тобі щось смачненьке після обіду.

– Дякую та вже не треба, – гордо повернув від мене голову ображений фамільяр.

–  Ну добре. Скажу тоді кухарям, щоб викинули тих смажених у клярі кальмарів, яких я ще зранку їм для тебе замовила. 

Бажаний результат був досягнутий. Магнус перестав топтати восьминогів і зацікавлено заглянув мені в очі.

– Невже ти справді щось для мене замовила? 

– А як же інакше.

– Я знав, знав, що ти мене любиш! Мене просто не можливо не любити! Я ж найкращий у світі фамільяр! – весело горлав Магнус і танцював по всій кімнаті щось віддалено схоже на ламбаду. Гусячу ламбаду важко уявити, це треба тільки побачити.

Загалом, примирення відбулося по плану і згодом  Магнус перейшов до запитань. Де я була, що робила, що дізналася? Він, бідолашка, і так довго витримав. 

– Треба викликати через люстерко Варру, – зробив він висновок, після того, як я все йому розповіла.

– Вона мені не дуже подобається і взагалі я її підозрюю в причетності до вбивств. Не думаю, що вона дасть мені правдиву інформацію та чимось справді допоможе, – впиралася я, хоча й зрозуміла, що виходу в мене немає.

– Будемо фільтрувати все, що вона каже і тобі ж не обов'язково відразу вірити їй, але без неї ти ще довго будеш тупати на одному місці.

– А може так і треба?

– Що ти маєш на увазі? 

– Можливо я й не повинна нічого шукати?  Все прийде до мене тоді, коли треба і в той час, в який треба.

– А сама як відчуваєш?

– Я заплуталась вже, якщо чесно, – зізналася я.

– Де ж твоя впевненість ділася? Хіба можна так швидко заплутатись? Це все ці маги винні. Вони туманять твої думки.

Я промовчала, а до голови знову полізли картинки того непристойного сну.

–  От, що треба зробити. Закрий очі та викинь з голови свої враження про ту Варру. Спробуй очистити розум, а потім назви подумки її ім'я й уважно слухай своє відьомське чуття. Сподіваюсь, його ти ще не встигла втратити.

Навіть і не образилася на нього, бо ідея була точно робочою. І як я сама раніше до цього не додумалася? Магнус має рацію. Маги точно погано на мене впливають. Я сама себе не впізнаю.

За моїм відьомським чуттям, яке я, слава Верховній, не втратила ще, виходило, що Варравія це ключик або сходинка на моєму шляху і її точно оминати не треба. Контакт з нею дуже важливий і необхідний для мене. Але що дивно, я так і не отримала чіткої відповіді позитивний це буде досвід чи негативний.

Та виходу іншого не було. Треба зв'язатись. Тому я зробила все, як вона казала. Просто позвала її через люстерко, відчувши себе при цьому повною дурепою. Адже для зв'язку треба магію залучати, заклинання промовляти, а тут просто позвала і тиша у відповідь.

– Спробуй ще раз. – пропонував під боком Магнус.

– Дурня це все. Так воно не працює, – відповіла йому.

– Що там в тебе вже не працює? – почулося тим часом із люстерка.