Глава 9

– Чаю.

– Ні, дякую.

– Дарма відмовляєшся. Кращого ніж у мене ти чаю не куштувала. Чи може боїшся, що я тобі щось підсипати можу? Так ти ж все-таки яка не яка, а відьма. Маєш здалеку відчути такі речі. 

– Я не боюсь, але чай іншим разом вип'ю.

    Я сиділа за невеличким столиком на такій же захаращеній кухні, куди через темну комірчину притягнула мене Варра і зараз вона певно намагалася вдавати з себе гостинну хазяйку. Та коли зрозуміла, що це все дарма, то сіла навпроти мене зі своєю великою чашкою чаю. 

– Ну? Давай, став свої запитання. Я тебе уважно слухаю, – звернулася до мене  відьма. А мої питання почали скакати в голові, як блохи від води, тому запитала перше, що на думку прийшло:

– Звідки ти знаєш хто я? І навіть… навіть прізвисько це дурне…

– А ти моє прізвисько чула?

– Берегиня?

– Воно саме. Це насправді не просто прізвисько. Це, так би мовити, моя основна робота в Арсарії. Будь-яка відьма, що перетинає територію Арсарії, стає для мене відкритою книгою. Я знаю про тебе все, Магда – якось трохи моторошно промовила вона, а потім стерла це враження, сьорбнувши смачно чаю.

– Ти що ж, думки мої читаєш? В голові в мене копирсаєшся? Але я не відчувала ніякого втручання.

– Бо його і не було, Магда. Знання про тебе та і про інших мені приходять такими ж видіннями, які бачиш ти. Тільки в тебе вони бувають раз на пів року, а в мене кожен день і по декілька разів. Я вже звикла й навіть можу займатися іншими справами та продивлятись чергове видіння. Як людські фільми дивлюся, тільки про вас, відьмочок, що прибули в Арсарію, – весело засміялася вона і знов гучно сьорбнула того свого чаю, не зводячи при цьому  з мене своїх хитрих очей. Мене це дратувало. В неї була дуже дивна поведінка, тому про всяк випадок я почала непомітно акумулювати потік сили в долоні, щоб у разі чого мати змогу дати їй достойну відповідь. 

– Чому ж ти тоді не врятувала Тамілу? – прямо запитала я. 

– Тому, що вона була дурепою без мізків! – емоційно відреагувала відьма. Крикнула так, що я аж підстрибнула на місті. – Чого сіпаєшся? Не можу я просто й досі заспокоїтись через цю тупоголову ідіотку.

– Не дуже схоже, що ти її вберегти хотіла, – тихо промовила я.

– А я не всесильна, Магдалена. Я майбутнє не бачу на замовлення. А мої постійні видіння загалом про ваше теперішнє і минуле. Тому встежити за пропащою жінкою я просто не можу. Вона сама винна. Треба було головою думати, а не тим, що під спідницею, – бурчала Варра і знову взяла до рук свою чашку. 

– Хто її вбив? 

– Не знаю.

– Як таке може бути? Ти ж мала би бачити.

– Мала б, але не бачила… Та я її попереджала про небезпеку і не раз. Але не будемо про ту пустоголову говорити. Згинула, то туди їй і дорога. Не всі вівці хочуть жити, деякі самі пруть до м'ясника з ножем, думаючи, що він їм щось смачненьке дасть, – жорстоко відрізала відьма. А я собі зробила висновок, що злішої відьми я не зустрічала. 
  Ми, відаючі, по своїй природі дуже миролюбні. Якщо нас першими не чіпають, ми ніколи й нікому зла навіть бажати не будемо. На відміну від магів, нам самою природою відведена місія допомагати людям і тим хто потребує нашої допомоги. Це не значить, що у відьми не може бути дурного характеру і вона має також можливість перейти на темну сторону. Але участь її буде страшною. Сутності, яким вона вибрала служити, її ж і погублять зрештою та заберуть собі на служіння у своїх нижчих світах і вона більше не буде мати змоги перероджуватися. Тому насправді мало таких відьом існує. Ніхто не забажає собі такої долі. 

– А інші? Інші теж були безголові? – скептично запитала я. 

– Чую, що ти мене зневажаєш та я не якась там супергероїня, що може усіх врятувати. Роблю що в моїх силах. Давай краще про тебе поговоримо. Я знаю для чого ти приїхала в Арсарію. Бачила твоє видіння. 

– І? Що будеш робити? – з насторогою поцікавилася я.

– Допомагати тобі звісно буду. А ти що собі там надумала? – пирхнула відьма певно здивована моєю напругою.

– Тамілі ти теж допомагала? 

– Та що ти завелася зі своєю Тамілою! Я ж вже сказала – вона сама винна у своїй долі. Жінка вже не така й молода була, а все на магів задивлялася…

– То її маг вбив? – перебила я Варру

– Маг. І дуже могутній маг. Він чудово знає про мене і добре вміє маскуватись. Ще ні разу мені не вдалося розгледіти його. Але є в мене одне припущення після твого видіння. Думаю один з тих, хто буде на тій роковій дуелі є одним з тих магів, що вбивають відьом в Арсарії. 

– То він не один?

– З одним би я точно впоралась.

– Хто ти, Варравія? – запитала я розуміючи, що переді мною точно не просто могутня  відьма, але і чіткої сили магів я в ній не відчуваю. 

– Берегиня я. Поки для тебе достатньо і цієї інформації, а далі побачимо, що з тебе вийде. Може згодом і розповім хто я та точно не зараз. Ходімо вже, поки твій захисник не розніс мені вітальню. 

– А як же допомога?

– Так звертайся коли треба. Можеш через люстерко своє викликати мене. Скажеш у нього Варравія і я з'явлюся, якщо буде в мене на тебе час. А поки ти нічого не знаєш, то йди з богом.