Глава 8

 – Повертай наліво. Та наліво, кажу тобі! Що ти знов направо звернув!? Не бачиш, що ми по колу кружляємо?! – репетував на задньому сидінні Магнус, а Ян вже помітно закипав. 

Ми напевно другу годину намагалися знайти дім цієї Варри, адресу якої вчора уночі дістала для мене Ядвіга. 

Відьма через відьму завжди знайде відьму. А якщо не через відьму, то через дві. Було б тільки бажання. 

Тому, після сніданку і короткого заняття з Роксаною (вона після вчорашньої ночі була замореною, тож ми тільки трохи теорії по деякому зіллю повторили), я зазбиралася на пошуки цієї Варравії. Магнуса прихопила, бо не знала з ким буду мати справу, а фамільяр завжди може витягти мене зі скрутного становища.

З Яном ми в холі зіштовхнулись і я попросила підкинути мене до зупинки, але він вперто настояв, що допоможе знайти мені відьму. Мовляв, з гусаком у громадському транспорті не їздять. Ой дарма він те сказав. Магнус звісно промовчав, але я чітко бачила, як він поглядом заносить Яна у свій чорний список, де передові позиції займала бабуня. 

– Ми тут ще не проїжджали, – вперто говорив Ян.

– Та я дзьоба свого лебединого на відсіч даю, що бачив оце дерево як мінімум двічі! – кричав Магнус. 

Я спочатку чесно намагалася налагодити між ними нормальну розмову та потім просто махнула рукою. Знаючи Магнуса це було б марною справою. Він все одно знайде до чого причепитися.

– Ха, лебединого? Та з тебе такий лебідь як з мене…

– Ян, он, здається, непомітний в'їзд у провулок, – вчасно вигукнула я і Ян звернув в якийсь, надто затягнутий кущами, проїзд.

– Ну? Що ти там казав про мене? Який з мене лебідь? – грізно продовжив Магнус.

– Як ти з ним живеш? – звернувся до мене Ян.

– Якось співіснуємо, – зітхнула я.

– Якось? Та ти сама щаслива відьма на світі. Радіти маєш який розумний і благородний тобі дістався фамільяр, – пирхнув Магнус, а я тільки очі догори закотила. 

– Приїхали, он твій дім на вулиці Квітковій, під номером 69, – промовив Ян і зупинився у тіні дерева навпроти старого двоповерхового будинку із просякнутою іржею хвірткою. 

– Добре. Тоді я швиденько збігаю і скоро повернусь, а ви поки тут мене почекайте, – швиденько промовила особливо ні на що не надіючись. І мала рацію. 

– Ти вже одного разу ходила. Цього разу підемо разом відразу, – звісно ж не погодився з моєю пропозицією Ян. 

– От мені цікаво, в тебе що, своїх справ зовсім немає ? Чого зі мною возишся? – запитала я, вилізаючи з магмобіля і відкриваючи Магнусу двері. Той точно на місці чемно сидіти не буде.

– Між іншим, в мене зранку були свої справи та довелося їх перенести через деяких Кульбабок, що шукають проблем на свою гарненьку дупку, – відповів мені Ян.

– Я б на твоєму місці за Кульбабку і дупку дав йому ногами по між ніг. Чув, у людей чоловічої статі там слабке місце, – бурчав позаду нас Магнус.

– Дивись, щоб я з твоєї гусячої шийки лебедину не зробив, – натякнув на розправу Ян. 

– Тихо вам, – шикнула на них я, бо відчула якусь неясну небезпеку. Ми вже якраз підійшли до входу у невеличкий дворик попереду будинку.

– Ти щось відчула? – спокійно запитав Ян.

– Так, якусь небезпеку неясну.

– Певно стара понаставляла пасток від небажаних гостей, – зробив висновок Ян, а потім витягнув з кишені цигарку і підпалив її.

– Ти перекур тут вирішив влаштувати? – це голос подав Магнус. 

– Ні, твоє гусяче пір'ячко підсмажити. Гулі-гулі, іди до татка, – дражнився Ян.

– Магда, врятуй мене від цього божевільного, – витріщив на мене очі Магнус, хоча з місця де стояв і кроку назад не зробив. 

– Та кому ти треба. Зараз вам фокус покажу.
Ян на максимум втягнув цигарку і видихнув немалу хмаринку диму. Цей дим не розвіявся за вітром, а лягав рівною стіною попереду нас. Він ще декілька разів видихнув дим і обережно загасив іншу половину сигарети та поклав її собі у кишеню. Тим часом дим вже почав вихоритися у деяких місцях біля хвіртки та відразу за нею.

– Нічого собі фокус. Я про такий спосіб проявлення не чула і ніде не читала, – трохи захоплено промовила я.

– Звісно не чула. Це мій особистий винахід. Що правда, й досі незапатентований, – відповів мені Ян.

– А чому просто рукою і закляттям проявлення не перевірив, – я знала, що маги так вміють.

– Ну це довше було б та і навіщо витрачати власні сили, якщо в тебе є така штука? – пояснив маг, а десь позаду хмикнув невдоволено Магнус.

– Позер, – буркнув гусак.

– Індик, – не залишився в боргу Ян.

Я зробила висновки, що вони один одного коштують.

– І що тепер робити? Тут же навіть дзвіночка ніякого немає, щоб викликати її. Та й хвіртка он наполовину відкрита, – трохи розгубилася я.

– Ну раз відкрита, то ми зайдемо, – спокійно відповів мені Ян. 

– Відьмині пастки так просто не зняти. Це не ваші звичайні закляття, які всі знають. Кожна відьма має свої особливості, про які ніхто не знає, – попередила я його, щоб не був таким впевненим. Він звісно безспірно сильний маг, але у випадку з нашою силою головне це далеко не могутність. Головне знання, які відьма тільки в межах свого роду передає. І часто вони бувають дуже унікальними.