Глава 7

– Магнус, зупинись! Я кому кажу! – що навіжена кричала я на весь маєток сім'ї Крафф. Та моєму гусаку-фамільяру було глибоко фіолетово на мої крики й погрози. 

– Давай Мурчику! Вперед до пригоод! Не слухай нікого, ми з тобою захопимо цей нікчемний світ! – кричав Магнус і осідлавши триголового пса проносився черговим коридором. А за ним нісся шлейф його гомеричного сміху, звуки якого перекривало хібащо хрюкання Яна, який вже майже валявся на підлозі. Ні, спочатку він заливався сміхом, але коли Магнус вчергове пронісся повз нас, наспівуючи пісню Переможців з Великої Війни Магів, Ян звалився з ніг, а я схопилася за голову не розуміючи, як можна спинити свого скаженого фамільяра.

   З моменту вбивства відьми Таміли пройшло декілька днів і я розуміла, що мені треба мати повну силу в Арсарії, інакше  не зможу спокійно пересуватись містом. Тому возз'єднання з Магнусом стало для мене нагальною потребою. Що я і пояснила спочатку Роксані на наших заняттях, а потім за спільною вечерею його братам, додавши при цьому, що мого спокійного фамільяра не буде ані чутно, ані видно в маєтку. Ніколас без питань дав згоду на об'єднання, а Ян додав, щоб я берегла гусака від його Мурчика, бо той ненароком може розірвати пташку. 

    Перший день все пройшло спокійно. Якщо не рахувати мої зів'ялі вуха від скиглень фамільяра щодо жахливого життя з Ядвігою. Та на другий день Магнус вирішив тишком нишком обійти територію і коли я займалася в лабораторії з Роксаною, він натрапив на Мурчика. Що там у них трапилося, поки не знаю, але мій фамільяр напевно сказився, бо інакше я собі його поведінку пояснити не можу. Осідлав триголового велетня і вже пів години кричить про захоплення світу, а Мурчик щасливо гавкає-мявкає і носиться по коридорах. Я думала хоч Ян заспокоїть якось свого звіра та в нього теж трапився напад реготу і Роксі туди ж давилася сміхом поруч з братом. Слуги шоковані носяться за порушниками спокою, а я червоніючи й біліючи намагаюся докричатись до Магнуса. І весь цей хаос застає Ніколас, коли повертається до дому. Сьогодні був точно не мій день, бо я ще й до того всього мала нещастя влетіти в нього з усього розгону і мало не збити чоловіка з ніг. Він дивом втримався і втримав мене, потім дивлячись на мене, кинув в бік галасної парочки ступорне закляття. Я не почула, а скоріше відчула, що це було воно. Оце так рівень магії. Невербально кидати закляття можуть далеко не всі.

– Що? Мурчик? Мій вірний товариш, ти чому зупинився? – почула я здивований голос свого гусака.

– Магнус зникни, інакше я тебе зараз розвію, – тихо, але достатньо погрозливо промовила я до фамільяра, дивлячись при цьому в очі Ніку, що все ще продовжував мене обіймати. Все навколо стихло  та я ніяк не могла відірватись від його очей. Серце торохтіло чи то від швидкого бігу, чи від його рук на моїй талії. 

– Нік, ти таку комедію зіпсував, – промовив десь за спиною Ян і потім якось насмішкувато додав. – Магда вже не падає, можеш її відпустити.

     Ми відразу ніяково відійшли якомога далі один від одного. Але я мусила щось сказати у виправдання цього хаосу що створив Магнус у маєтку, тому заїкаючись і ковтаючи слова промовила:

– Вибачте, будь ласка. Я не знаю як виправдати таку поведінку. Мабуть, переліт вплинув так чи довга розлука зі мною, але я обіцяю, що таке більше не повториться.

–  Ян, ти ж міг спинити свого звіра, – тим часом звернувся Нік до брата.

– І позбавити себе такого видовища? Та ні за що. Я так не веселився вже багато років, – у своєму репертуарі відповів Ян.

– Я певно піду. Проведу повчальну бесіду де з ким, – тихо зазначила я й пішла у напрямку сходів.

– Магдо, – спинив мене голос Ніка. – Нічого страшного не сталося, можеш не перейматися. 

– Добре, ще раз вибачте, – тихо промовила я і втекла таки у свою кімнату, де в подушках ховався від злої хазяйки Магнус.

– Я бачу твій боягузливий пір'яний хвіст, – промовила я.

– То пір'я з подушки вилізло, – глухо прогуділи мені у відповідь з тих самих подушок. – І я не боюся, мені просто соромно.

– Соромно йому, – важко зітхнула, сідаючи на край ліжка. Що тоді про мене говорити. Я ж наобіцяла їм що все буде тихо і спокійно, а тут такий концерт на другий день.

– Ну вибач мені, – підліз мені під руку цей дурень у пір'ях. – Ну загрався трохи. Не знаю що на мене найшло. Якийсь божевільний завойовник вселився, чесне слово. Я так перелякався коли цього монстра перестрів, а коли налагодив з ним контакт, то певно в мене від попереднього шоку трохи дах поїхав, от і вийшло те що вийшло. Але той красунчик маг так легко нас зупинив. Ой, тримайте мене за лапки, бо я буду цілувати йому ручки, настільки він майстерний і могутній маг. 

– Припини.

– Та що припини? Я тепер його вірний фанат, правду тобі кажу. Складаю крильця перед його могутністю. То він тут головний виходить? – між іншим запитав цей хитрун.

– Що ти вже собі там крутиш у своїй маленькій гусячій голівці? – запитала я примруживши очі.

– І ти туди ж. Не ображай мою тонку лебедину душевну організацію.

   Я мовчки продовжила свердлити його поглядом, показуючи цим що не ведуся на  жалкі спроби змінити тему.

– Ну що ти так дивишся? Я, між іншим, за тебе дурепу думаю. В цій Арсарії, без хорошого захисту і протекції, такій наївній кралі як ти просто не вижити. А якщо ще враховувати, що тут водиться якийсь дивний маніяк, то захист сильного мага нам ой як треба. Я ж не винний, що вся відьомська хитрість, яка в тобі має бути, мені передалася. А чоловічок ніби серйозний, тож в хазяйстві знадобитися.