Глава 5

  Моя перша ніч у цьому домі була тривожною. Не те щоб я дуже злякалася погроз у записці, але вони все-таки мене бентежили. Таке послання, яке не залишає за собою жодних слідів, міг залишити тільки сильний маг, отже я вже встигла перейти дорогу комусь із родини Крафф, а можливо й комусь іншому, хто дізнався про мій приїзд. Всю ніч думки крутилися в мене в голові як набридливі комарі та ніяк не бажали розсістися по місцях.

   Я ж ніби звичайна сільська відьма. Кому і що тут зробити можу? Оцим могутнім магам? Та я і сама не до кінця розумію чому тут знаходжусь та як  можу впливати на порятунок цілого міста. Але видіння ігнорувати я теж не можу, тому залишається лише довіритись долі, яка і привела мене у цей дім та чекати інших знаків, або видінь. А не хвилююся я за своє життя, бо вбити відьму не так вже і просто, як здається. Усілякі їхні магічні закляття можна щитом відбити, отруту ми відчуваємо за метр від себе, а від звичайного фізичного впливу я знаю декілька хороших родових заклять, що передаються з покоління в покоління. Головне тепер їх не забути, як у випадку з триголовим собакою Яна. 

     Вранці в мене очікуємо гуділа голова від недосипу і добре, що я прихопила з дому свою скриньку-виручайку, де були зілля і настої на будь-який випадок. Тож, хильнувши тонізуючої настоянки, я відправилася до ванної кімнати, а коли вже йшла на сніданок то мала доволі квітучий і бадьорий вигляд.

– Доброго ранку, – привіталася Роксана, коли я зайшла. В їдальні вона була одна і саме намазувала на тост джем, тим же ножем, замазаним, у джем вона показала мені на місце поруч з собою.

– Доброго. Ти давно тут? Певно мені раніше треба було прийти, – трохи схвильовано промовила я, бо думала що ще досить рано.

– Та все добре. Це я сьогодні рання пташка. Ми з тобою будемо снідати у двох. Тітонька ще відпочиває, вона вже в обід спускається до нас. Нік на роботу поїхав, а Ян… там я не впевнена, що він взагалі вдома ночував.

– А ким працює твій брат? – між іншим поцікавилася я, сідаючи й беручи ароматну каву, що мені запропонувала служниця.

– Нік? Так він у нас великий бос. Голова відділу з розслідувань в МСР (магічна служба рівноваги). Слідкує за порядком, розслідує усілякі злочини пов'язані із застосуванням магії.

– Нічого собі, – здивувалася я.

– Ато, та ще велика фігура в місті, – засміялася Роксана та потім вже серйозно додала. – Він живе своєю роботою і цим вже починає мене лякати. Міг би тільки родинними фірмами займатися і біди не знати, але ж йому цього мало. Призначив директорів по фірмах, а сам бігає, злочинців небезпечних виловлює.

– Певно це йому більше до душі.

– Не знаю, напевно, – погодилася зі мною Роксана та потім ніби скинула з себе погані думки й  увесь сніданок щебетала про всілякі не важливі дурниці.

    Відразу після сніданку ми спустилися до лабораторії, що знаходилася у підвальному приміщенні з дуже вузенькими віконцями назовні. В мене відразу зачесались руки та виникло непереборне бажання все помацати й пороздивлятись. Це ж справжній рай як для магів, так і для відьом. Також, там були такі прилади, які я раніше й не бачила та навіть не читала про них, а я ж багато чого читала про магічні артефакти й про новинки магічної техніки (цілую три рази своє любе люстерко).

– Вражає, правда ж? – поцікавилася Роксана.

– Та не те слово, – промовила я, зачаровано озираючись навкруги.

– Взагалі то це лабораторія Яна, але він дозволив мені тут варити свої зілля, за умови, якщо я не буду тут нічого ламати, – пояснила Роксана.

– Яна? – здивовано перепитала я.

– Так. Він у нас новатор і експериментатор. Вічно щось вигадує, а потім довго й нудно возиться з патентами на свої винаходи. Бюрократія в Арсарії розвивається і квітне вже багато років, – зітхнула дівчина.

   А я ніяк не могла уявити брата Роксани в лабораторії. На якійсь гулянці, так, серед красивих дівчат, теж легко. А от за роботою в лабораторії, ніяк.
 Роксана виявилася дуже здібною ученицею, але все, що стосувалося теорії пролітало повз її вух. Тому ми майже відразу перейшли на практику і за три години наварили купу потрібного у побуті та житті зілля. Вона гарно запам'ятовувала що за чим класти і як що замішувати, навіть які слова говорити при цьому, хоча їй ті слова і не потрібні. Це тільки відаючі закріплюють зілля вербальною конкретикою, а маги просто перенаправляють свою силу. Але коли доходить діло до інгредієнтів і їх опису та способів використання, Роксана починає кліпати очима або потроху засипати під моє бубніння. Тому я вирішила трохи схитрити й подавати їй інформацію у вигляді цікавих розповідей.

– Дивись, оце трава Яриниця. А знаєш як вона по народному зветься? 

– Як?

– Незростайка.

– Вона що? Сповільнює ріст?

– Та як раз навпаки. Вона додається у настій для росту волосся. Але сама ця трава дуже погано росте і треба ще створити їй особливі умови. Тому настої з неї це не дуже дешеве задоволення. Але в нашому лісі її досить багато, коли я була малою то бабуня моя завжди лякала мене : “От ступиш на незростайку і ніколи не виростеш”, бо я ж лізла всюди своїм допитливим носом, от вона мене і лякала, щоб я не топтала цінний інгредієнт. Та я так тої незростайки боялася, що оминала її десятою дорогою, – весело розповідала я і ми разом сміялися.