Глава 4

Певно мені судилося померти… від сміху. Бо ж як можна витримати й не засміятися, коли тебе наслинюють відразу три щасливі собачі голови. 

Як тільки цей дивний Ян відійшов, на мене накинулося чудовисько, від якого я так стрімко тікала. І яким же було моє здивування, коли замість того щоб загризти, воно почало ластитися та облизувати мене. 

– Мурчик, відчепись від Магди! Ян! Ти чого стоїш? Забери вже нарешті свого телепня, бо він залиже її до смерті, – роздратовано кричала Роксана на брата.

– Що я можу зробити, якщо вона йому сподобалась, – розвів Ян руками.

– Бачу не одному йому. Тільки посмій, чуєш? Я сама тоді тебе прикопаю, – вже аж шипіла дівчина.

– Мурчик? – влізла я в їхній діалог. Бо триголовий велетенський пес міг бути ким завгодно, але точно не мурчиком.

– Здивована? – запитав з чарівною посмішкою, скоріш за все, перший в Арсарії розтрощувач дівочих сердець. 

Але мене вже відпустило. То лише було перше враження, а тепер я взяла себе в руки і його чарівні очі на мене не діють. Переді мною просто черговий харизматичний і красивий маг, нічого такого особливого. Це Арсарія і напевно час звикати, що тут такі будуть зустрічатись на кожному кроці. 

Тим часом хлопець присів і продемонстрував мені чому цього чудовиська вони звуть Мурчиком. Він просто почесав його шию і той почав мурчати як справжній кіт. Триголова собака мурчить як кіт? 

– Довга історія, може колись розповім, але точно не зараз, – відповів він на мої не висловлені знаки запитання в очах. – То тебе Магдою звуть?

– Так. А ти Ян, брат Роксани, – спокійно відповіла я.

– Ян, Магда якийсь час поживе в нас поки допоможе мені із зіллями й травами. Я тобі потім все розповім, бо ми з дороги, як ти знаєш, і дуже втомлені, а ще голодні та я ніяк не можу довести Магдалену до її кімнати.

– Нік дозволив присутність відьмочки в домі? – здивовано поцікавився хлопець, продовжуючи роздивлятися мене. 

Від такого погляду відразу ставало якось ніяково. Та що ж це таке? Приїхала рятувати невідомо від чого місто, а натомість як дурепа ніяковію перед місцевими красунчиками магами. Відразу згадала бабу Ядвігу, але ні, я точно не впущу у своє серце такого. Інша справа його старший брат… І там ні, не можна мені закохуватися в магів.

– Уявляєш собі, дозволив, – єхидно посміхнулася Роксана брату. 

– Хм… цікаво, – задумливо промовив Ян. 

А я тим часом підвелася і ми залишили його з його дивним домашнім улюбленцем сидіти в коридорі та пішли нарешті до кімнати, що була відведена для мене і де вже лежали мої речі.

– Проходь і відчувай себе як вдома. Кімната не дуже велика та зате з власною ванною і гардеробною, – промовила дівчина, запрошуючи мене всередину. 

Я хотіла було сказати, що ця кімната більша за мій з бабунею будиночок та врешті решт промовчала. Не обов'язково всім знати з якої далини я сюди прибула.   

– Відразу хочу попередити тебе щодо Яна. Він звісно мій брат і я безмежно його люблю, але з жінками він поводиться як бовдур.

– Я десь так і подумала. В мене немає планів заводити відносини з магами, якщо ти про це.

– Це дуже добре. Бо Ян вже усіх моїх подруг…ем, короче кажучи я, дякуючи своєму братові, залишилася без подруг. Працювати подушкою для гірких сліз це задоволення не з приємних, – зізналася Роксана, переступаючи з ноги на ногу.

– Можеш за це не хвилюватись. Твій брат Ян, по-перше, далеко не мій типаж, а по-друге, я маю дещо інші плани в Арсарії, – заспокоїла я дівчину.

– Чудово, тоді сьогодні відпочивай та влаштовуйся і завтра почнемо практикуватися. Обід сюди принесуть, а на вечерю я за тобою зайду.

– Добре, – погодилася я і Роксана залишила мене наодинці.

Нарешті в мене з'явився час зібрати всі свої думки до купи. Тепер я вже на сто відсотків була впевнена, що моє видіння не просто якась дурниця, а дійсно віщий сон, який може збутися, якщо я нічого не буду робити. Але тепер залишилося зрозуміти, що мені взагалі треба робити. 

Там, у видінні, мені треба було знайти родину Крафф і я знайшла її скоріше, ніж на це взагалі могла розраховувати А що тепер? Чекати наступних вказівок чи діяти самій? Певно треба більше дізнатися про цю родину для початку. Але якщо мене сама доля вела цим шляхом, то це значить, що і відповіді прийдуть до мене поступово. Всьому свій час.

Після обіду, який мені в кімнату принесла гарненька служниця (в цій Арсарії навіть служниці виглядають як моделі) я вийшла на зв'язок з Ядвігою через своє люстерко.

– Привіт бабуню, – бадьоро привіталася я.

– Привіт. Ти щось ніби зарано. Так швидко дісталася Арсарії? – здивувалася Ядвіга, бо якби я їхала магробусом, то тільки б можливо дісталася кордонів міста. 

Довелося коротко розповісти їй свої пригоди й те, що мене сама доля звела з потрібною мені родиною.

– Я ж думала, що буду довго розшукувати її в такому великому місті, а тут ось так відразу зустріла дівчину з цієї родини, яка ще й запропонувала мені роботу і проживання в їхньому домі. Уявляєш яка удача? Та це ж сама доля мене веде, – як мале дитя раділа я та Ядвіга тим часом стурбовано махала головою.