Глава1

– Магда, я благаю тебе, не приймай необдумані рішення. В тебе було лише одне видіння і ти навіть достеменно не впевнена чи то був сон, чи то було видіння. Давай я на кістках поворожу, а тоді вже будеш збиратися, – стояла наді мною і не давала спокійно збирати речі бабуся Ядвіга.

– Бабуню, я вже прийняла рішення і відчуваю, що воно правильне. Ти ж знаєш, моє особливе відчуття ніколи мене не підводить, – впевнено відповідала я їй і продовжила складати речі вже в другу, трохи пошарпану життям і місцями залатану, сумку. 

– Магдочко, ну куди ти сама поїдеш? В таке величезне місто. Ти ж всі свої двадцять років у глуші прожила і єдине місто, в якому ти була, це наш Бородин, що у десять, ато і в більше разів менше за Арсарію. І це я вже не кажу про те, скільки там мешкає магів. Там же діють зовсім інші закони, яких ти не знаєш і не розумієш, – продовжувала нагнітати бабуня. 

– А я теж непроста людина і кому, як не тобі, знати, що я зможу за себе постояти. Що мені ті маги? А закони, вони всюди однакові. Не порушуй чужі кордони, не роби нікому зла і буде тобі щастя, – стояла я на своєму. 

–  Ти не знаєш про що говориш…

– А ти знаєш? Все життя прожила в цій хатинці на краю села, а говориш так, ніби ніколи місто не залишала. Ти теж нічого про те міське життя не знаєш. Всі твої розмови зводяться до нічим не обґрунтованих страхів та забобонів.

– Може я й не часто бувала в місті, але магів тих столичних я добре знаю і нічого хорошого тебе там не чекає. 

– Так і я, бабуль, нічого хорошого не очікую, але й видіння ігнорувати не можу і ти це краще за мене розумієш.

   Я знала, чому вона не хоче мене відпускати. Все тому, що ми ніколи, за все моє життя, не розлучались більше, ніж на дві доби. Я завжди була поруч з нею. Допомагала їй і переймала всі знання відаючої, що вже не одну сотню років передаються по жіночій лінії нашого роду. 

   Так, я звичайна сільська відьма, що мала б згодом зайняти місце своєї бабусі й допомагати місцевим всім, чим тільки можна. Я знаю, що маги вважають нас низькосортним магічним відгалуженням. Це все через те, що ми не навчаємося в академіях, а переймаємо магію по своєму роду. Але ж чим я відрізняюсь від того самого мага універсала? Я  й лікувати недуги можу, знімати всілякі магічні впливи та нечисть, якщо треба, віджену якомога далі. А ще зілля і настої можу зварити такі, про які ті маги й не чули. Ті ж магічні закляття для мене, при бажанні, теж не проблема.

 Тому не академіями єдиними. Мої знання такі ж давні, як саме життя, а їх академії кожного року програми навчання змінюють. З велетенського потоку може три, максимум чотири нормальні маги й вийдуть, а інші далі побутової магії, що я ще в дитинстві освоїла, й сунутись не будуть. 

     Та й не така я вже необізнана була, бо мала родове люстерко і використовувала його не для пошуку наречених там усяких, а для знань і новин. Мені завжди було цікаво, як живуть інші люди за межами нашого маленького села і не маючи іншої можливості, я ще в дитинстві під'єднала його до декількох каналів з новинами та великої центральної бібліотеки Арсарії. Тож в теорії, я прекрасно розумію куди збираюся відправитись. 

    Все почалося з видінь, які  десь з чотирнадцяти років приходили мені уві сні й завжди здійснювалися. Якби я була звичайною відьмою, ніякі видіння до мене б не приходили. Не має в нас такого дару. Тому, звісно на бабулю посипались запитання, що це за справи такі зі мною. Тоді й відкрила мені бабця Ядвіга усю правду. Як моя, давно вже покійна, мамця вирішила поїхати місто підкоряти, а повернулася вже зі мною під серцем і ні слова не сказала хто ж мій батько, а коли я народилася, то Ядвіга відразу відчула в мені силу магів. Та вона не встигла як слід посварити доньку за таку необачність, тому що мама на другий день від мого народження померла. 

   Зазвичай, для продовження свого роду відьми обирають дужого чоловіка серед звичайних людей. Тоді знання відаючої передаються повною мірою і без всіляких магічних перепон. А коли відьма, по дурості своїй, мага обирає, то народжуються такі як я. І не те, і не се, як любила говорити баба Ядвіга. А я все життя старанно вчилася, щоб довести протилежне. Мага з мене точно не вийде, бо крім видінь нічого такого я не вмію та й не хочу вивчати бойові закляття, але відьма я не гірша за інших, а десь в чомусь може й краща.

   І до останнього видіння єдиною моєю турботою було моє бажання стати кращою серед інших чистокровних відаючих, що на щорічних зборах все-таки косо дивилися на мене. А ще кажуть зовнішність то не головне. А от серед відьом ще й як головне. Всі вони мають волосся з різноманітними рудими відтінками. В когось світліше, в когось темніше, але всі як одна руді. А я справжня біла ворона  з білявими кучерями. І що головне, ця пишна шевелюра не піддається ніяким фарбам. Перевірено ще з дитинства, коли я шалено прагнула бути такою як усі. А потім прийняла свою особливість і тепер вже я дивлюсь на них усіх задираючи носа до гори. Зате такої як я ніде в окрузі немає. 

    Та всі мої проблеми з соціалізацією між відьмами здалися мені дитячою казкою,  коли однієї ночі мені наснився страшний віщий сон про велику катастрофу, що має відбутися в Арсарії – другій столиці нашої країни, де більшу частину населення становили саме маги й де було розташовано чотири найбільші  на всьому нашому континенті академії магії. 

    Я, як наяву, бачила бій двох сильних магів, а потім стався такий потужний викид магічної енергії, який, як ураган, знищив все місто і вбив усіх людей, що в ньому проживають. Я ходила поміж лежачих мерців і не могла збагнути, як таке взагалі можливо? Як може утворитись така вбивча сила від магії всього лише двох людей? А потім я почула жіночій голос, що лунав незрозуміло звідки: “Ти маєш цьому завадити, Магдалена. Це твоя доля. Ти маєш  врятувати всіх від такої страшної участі. Шукай родину Крафф". І тільки я хотіла поставити якесь питання, як мене просто викинуло з того видіння у реальність. Я прокинулася на своєму ліжку, в хатинці баби Ядвіги.