Тещі

Гострю сапу, а то знов моя мила Іванівна скаже, що сапи тупі, коса тупа, ножі тупі і хазяїн не луччє.
Прибігає сусідка, Вітьковина теща. З мобільником і в збудженому стані.
- Зараз тобі Саша все розкаже!
Саша -  тоже зять, чоловік одної з трьох двоюрідних сестер.
Беру слухавку. Сашко швидко пояснює, шо їхать треба в район, на оту верхню вулицю, потім наліво і направо, а там побачиш, якшо шо, у людей спитаєш..
Воно то ясно, шо треба їхать.
Воно почти ясно, куди.
Осталось узнать, нах..... чого? Чи в Сашка машина зламалась, чи забрать кого треба, чи одвезти...
Тим часом моя теща з сусідкою веде діалог, з використанням слів " десяток", " підрощі",  " по 27", "пару мішків стартового".
Збираюсь з думками і питаю в лоб:
- Ви хочете, щоб я одвіз вас на інкубаторну станцію по каченята?
 Здивовані очі.
- Ну да.
- Так а зразу сказать нільзя було?
Ще більш здивовані очі.
- Тю! А тишо, не знаєш?
- А шо я должен знать?
- Так оно вся вулиця каченят бере...
Без коментарів.

Вчора лягли пізно. Поки помились, повечеряли, послались, поснули, вже скоро північ. А завтра вихідний. Планів не було. Вчора не було. Встали в 9.
Тещі заманулося в район - пенсію витрачати. Ходить, нервується.
- Стільки можна спать!  Роботи куча! Хто його робить буде і коли?
- Якої роботи? 
- Та шо, роботи нема, чи шо? Он сарай валиться, цементувать треба. Зерно скоро привезуть, скласти нема куди.
- Тю, чи й не проблема. Зараз поїдемо, купимо і забетоніруємо.
- Та куди ото їхать в одинацять часов.....
- Так зараз вроді тільки дев'ять?
- Так шо, одинадцяти ждать? Сплять до послєднього....
- А шо, цемент до одинадцяти продають?
- Та при чому тут одинадцять?!
- Вчора треба було казать....
- Та чого я должна все казать. Ви шо, самі не бачите?
Бачимо, мамо, бачимо. Ви отримали пенсію і вона вам муляє. А по традиціям СССР  у вас все починає працювати в 7.45. А одинадцять, то вже обід. 
Базар, то не тільки шопінг. Після отримання пенсії то велика  тусовка. Ну а як? Виїхати в люди, побачити знайомих, похвалитись обновками, пожалітись болячками. Дізнатись, хто в кого родився, і від кого... Хто коли помер, хто ховав і де. Хто хотів померти, а лікарі не дали і тепер в боргах. Сплатити комуналку, порадіти, що хтось напалив більше за тебе...
А ми спимо. Падлюки.

Вечір. Вже спати вкладаюся. Хтось телефонує тещі. Приходить вона до мене, кривиться, дає слухавку. Жестом запитую " хто?", але вона відмахується.
Прикладаю слухавку. Голос баби Свети:

- Ой, горе яке... 
-Яке?
- Та таке ж горе, ой, шо робить.....
- Тьоть Свет, кажіть уже шо сталося, без прелюдії.
- Та шо, опять Петра дома нема. Знов десь напився і валяється. З обіду нема..... Там Оля ( онука) сама вдома, вся на нервах, не дай Боже знов приступ...
- Так а Віка де?
- В Іванівці ( сусіднє село).
- Так шо ви од мене хочете?
- Ой, та поїдь найди його, та привези, бо нема кому більше, я заплатю за бензин....
- Це понятно. А шукать його де?
- Ой, та хто ж зна, куди цього старого пса чорти поперли... Наче бачили біля Строчихи, ( один дальній край села) а може, біля магазину,? А може біля Кандзюрихи ( протилежний край села).
- Понятно, шо ніфіга не понятно. Ладно, якось буде.
Одягаюсь, кидаю жінці "скоро буду", заводю свого ВАЗ-а. Прихоплюю найпотужнішого ліхтаря, якго знайшов. Подумки цитую репліку з п'єси Подеревлянського типу " Як воно мені ето всьо осто@бєнило, п@здец".
Рушаю, зупинясь біля сусіда. Набираю:
- Свободний зараз?
- Ну?
- Виходь. Діда шукать поїдемо..
- Шо? Опять?
- Опять.
Тепер уже сусідова черга Подеревлянського цитувати. Їдемо.
Хто там писав - "Чи знаєте ви українську ніч?" Так от зустрічне питання - ви уявляєте собі пошук старого п'яного діда пізнім літнім вечором, коли вже всі ліхтарі потушили, місяця нема і бур'яни в пояс? 
Туди поїхали, назад, за магазин заглянули - нема діда. Гукати - тільки собак і людей тривожити. Лаємося, їдемо.
Я за кермом, сусід ліхтарем орудує з вікна.
- О, о диви, Буцик!
- Який Буцик?
- Та собака ж їхній! Значить, дід десь поряд валяється.
Зупиняємся. Дід, як виявилось, ніфіга не валявся, а культурно дрімав, прикрившись велосипедом. Пика в крові. Відкрив очі:
- О, а ви тут откуда?
- Од верблюда. Баба прислала.
- Так вона ж на роботі!
- Ти шо, свою бабу не знаєш? Вона тебе з того світу за ноги витягне. Морда чого в крові, побив хто?
- Та він же мене одтирив! Казьол цей..
- Хто?- ми з сусідом одночасно.
- Та лісапед же...
Секундна пауза і ми з сусідом вибухаєм реготом.
Дістаю півторашку води 
- На, умийся, весь салон мені вимажеш.
Поки дід намагається вмитись, я мостю дідового лісапета в багажник. Переднє колесо заклинило. Пофіг.
Їдемо. Дорогою дід розказує, яка в нього баба сука, а вона ж такою не була..
Біля дідового двору вигружаємо лісапед, заводимо діда в хату, де онучки ( двійко дівчат 15 і 13 років) наводять йому марафет і обробляють подерту щоку. Дівчата звичні до таких " мандрів". Командують діду:
- Лягай!
- Повернись!
- Морду вгору!
- Ноги сюди!
Він слухається. Онуки - не жінка, їх треба слухатися.