8 Розділ

Коли Ліра повністю оговталася і її новий, драконячий зір акліматизувався до світу, Азерон вже не був просто закоханим драконом. Він був втіленням люті. Його Скарб був атакований, його володіння були порушені, його вічний спокій розірваний підлістю людей.

Він дивився на Ліру, яка тепер бачила світ не очима, а сутністю. Вона бачила його справжню форму, що проступала крізь людську оболонку, і її погляд був сповнений не страху, а розуміння. Вона була більше, ніж людина; вона була пов'язана з ним його кров'ю.

Імператор Верос III перетнув межу.

— Він думав, що я буду спостерігати, як мій Скарб засинає? — голос Азерона пролунав у його замку, змушуючи каміння вібрувати. — Він думав, що я прийму це?

Його золоті очі спалахнули вогнем, який був старший за будь-яку імперію.

— Він пізнає гнів Дракона Західного Полум'я.

Азерон більше не чекав. Він не відправляв попереджень, не висував ультиматумів. Він просто діяв.

Тієї ночі над столицею Імперії Елантії з'явився силует. Не птах, не хмара, а величезна, чорна маса із золотими крилами, яка затуляла місяць. Це був Азерон, у своїй справжній, величній формі, яка несла на собі тисячоліття сили та гніву.

Він не нападав на беззахисних. Його гнів був спрямований на символи влади та джерела підступності.

Перша ніч:

Замок Імператора Вероса III, його неприступні стіни та магічні щити — усе це розсипалося під вогняним диханням Азерона. Вогонь дракона був не простим полум'ям; це був чистий розплавлений час, що спалював не лише матеріал, а й спогади про нього. Королівська скарбниця, наповнена імперськими артефактами, перетворилася на попіл. Палац, де жили імператорські радники та придворні, горів найяскравіше.

Друга ніч:

Військові казарми, що розміщувалися навколо столиці, магічні арсенали, де зберігалася отрута та зброя — усе це було знищено. Азерон знищував не людей, а систему, яка наважилася торкнутися його Скарбу. Він залишав чіткі послання: зруйновані будівлі, перетворені на скло, у центрі яких лежала обгоріла фігура Вбивці Тіней, залишена як пересторога.

Третя ніч:

Азерон, відчуваючи слабкість Вероса III, який ховався у підземних бункерах, не завдав йому миттєвої смерті. Замість цього він зосередив свій вогонь на землях, що належали аристократам, які підтримували імператора. Їхні розкішні маєтки, виноградники та ферми, з яких вони черпали свою владу, палали. Він залишив живих свідків — але свідків, які бачили лише руїни і чули рев дракона.

Три дні й три ночі небо над Елантією палало червоним і золотим. Це був не просто вогонь; це був гнів вічності. Місто стало пам'ятником помсті.

Коли вогонь згас, а дим розвіявся, Імперія Елантії вже не була такою. Столиця лежала в руїнах, а її центральна частина була перетворена на палаючий кратер. Імператор Верос III, хоч і вижив, був зламаний — його імперія, його влада, його гордість — усе було знищено.

Ті, хто вижив, хто бачив жах Дракона Західного Полум'я, ніколи не забували. Вони переповідали один одному легенди про величезного, чорного дракона, чий вогонь спалив самі основи імперії.

Але у цих легендах завжди була присутня і вона — сліпа дівчина, яка якимось чином стала Скарбом дракона. Люди шепотіли, що саме заради неї він прокинувся від вічного сну і здійснив таку страшну помсту.

"Не чіпай те, що належить дракону" — це стало новим законом, викарбуваним не на камені, а в душах тих, хто вижив. Це було попередження, передане через століття.

Азерон, повернувшись до свого Оплоту, більше не відчував нудьги. Його вічність тепер була наповнена новою метою. Він сів поруч із Лірою, яка дивилася на нього своїми золотими очима, і в її погляді він бачив не лише розуміння, а й прийняття.

— Тепер вони знають, — сказав він, дивлячись на обрій, де ще виднівся дим.

Ліра поклала свою руку на його.

— І ми знаємо, — відповіла вона.

Дракон, який шукав розваги, знайшов кохання, а разом із ним і нову вічну відповідальність. Його Скарб був не лише врятований, а й став джерелом його найглибших почуттів і найжахливішого гніву. І світ, що насмілився доторкнутися до його Скарбу, ніколи більше не був таким, як раніше.

Кінець!