6 Розділ

Азерон довго мовчав. Важкий погляд його золотих очей, які тепер світилися набагато яскравіше, ніж будь-коли раніше, був прикутий до неї. Він не дивився на неї як на жінку чи адептку; він дивився на неї як на найважливіший, несподіваний феномен свого вічного життя. Це була інтенсивність, від якої звичайна людина втекла б, але Ліра просто чекала. Вона була спокійна.

— Що це означає? — повторила Ліра, її голос був ледь чутним, але твердим.

Тиша затягнулася настільки, що Ліра вже подумала, що він відступить, знову сховається за маскою професора чи втече від правди. Але він уже не міг брехати.

— Це означає, — почав він, і його голос пролунав глибоко, як шум підземної річки, — що моя сутність, моє єство і моє серце... бажають тебе. І вважають тебе своєю і тільки своєю.

Він зробив крок до неї, і Ліра відчула, як її обличчя обдало жаром. Це було не пристрасне бажання людини, а глибока, драконяча жадібність. Він хотів володіти не її тілом, а її сутністю, її унікальною, палаючою магією, яка так майстерно позбавила його нудьги.

— Я — Хранитель. Я візьму тебе під свою охорону, — його золоті очі сканували її обличчя. — Я не знаю, що це означає в людському світі. Я не знаю, чи це зветься коханням. Але я знаю, що ти — моє.

Ліра опустила палицю. Вона не відсахнулася. Замість того, щоб відчувати страх перед такою всепоглинаючою власністю, вона відчула... спокій. Уперше в житті вона відчула себе повністю побаченою і захищеною кимось настільки ж могутнім, як і її некерований дар.

— Іграшка чи Скарб? — тихо спитала вона.

Азерон примружився. Він зрозумів її гру. Вона хотіла правди до кінця.

— Іграшка, яка стала Скарбом. Ти — найбільший виклик мого вічного існування, Ліро.

— Добре, — вона повільно кивнула. — Тоді що тепер? Тепер, коли ви публічно відігнали принца, це не може бути просто "навчання", професоре.

Дракон відвернувся. Він був правий. Гра закінчена. Тепер настала війна.

— Ти права. Мій статус професора... закінчено.

Він підійшов до вікна, дивлячись на далеку столицю, де вже, без сумніву, Імператор Верос III отримував звіт про приниження свого сина і про драконячу заяву.

— Твоя магія, Ліро, — вона палаюча, і це привернуло не лише моє єство. Ти — мета імперії. Принц Кассіан був лише першою, жалюгідною спробою.

Азерон різко обернувся, і в його погляді була древня, войовнича рішучість.

— Імператор захоче тебе. Живу чи мертву, але він захоче твій дар. Я не можу дозволити, щоб мій... Скарб... був у небезпеці.

Він простягнув їй руку. Його шкіра була теплою, а вени наповнені не кров'ю, а магічним вогнем.

— Ліро Елмор. Ти більше не адептка. Ти моя. І я не буду ховатися в цій людській оболонці, доки вони полюють на тебе. Ти йдеш зі мною. Ми залишаємо Академію цієї ж ночі. Я забираю тебе до своїх володінь. Там, де не зможе дістатися жоден принц чи жодна імперська тінь.

Ліра, нарешті, посміхнулася — яскраво, нестримно, наче вогонь, що вирвався на волю. Вона простягнула свою руку у відповідь, не вагаючись.

— Я йду з вами, Азероне.

Тієї ж ночі Імператор Верос III, дізнавшись про приниження Кассіана та зухвалу заяву дракона, не спав. Гнів обпікав його.

— Він назвав її Скарбом! Публічно! Це оголошення війни! — Імператор ударив кулаком по столу, розколовши мармур.

Принц Кассіан стояв перед ним, блідий від страху і ганьби.

— Він... він непереможний, батьку. Його сила...

— Його сила — вічність. А його слабкість — ця дівчина! — проричав Імператор. — Якщо він закохався у неї... він став уразливим.

Верос III віддав новий, жахливий наказ. Він не міг воювати проти Дракона, але він міг використовувати інструменти, які дракон зневажав — людські інтриги та отруту.

— Знайдіть її слід. Вони втечуть до його гір, я впевнений. Але якщо ми не зможемо забрати її живою... ми не дозволимо дракону володіти її даром. Якщо вона справді його Скарб... ми його знищимо. Відправте Вбивцю Тіней. Нехай він несе їй Сонну Отруту Ста Сталіть. І нехай дракон страждає, спостерігаючи, як його найцінніший Скарб засинає вічним сном.

Гра, що почалася з нудьги, перетворилася на гонку на виживання.