4 Розділ

Наступні кілька днів стали для Азерона, Професора Вейрна, дивовижним джерелом розваги. Принц Кассіан, звиклий до того, що його імперська краса та світські манери відкривають усі двері (і всі серця), виявився абсолютно безпорадним перед сліпою дівчиною.

Сценарії були класичними:

 * Сценарій "Герой-Рятівник": Кассіан "випадково" опинявся поруч, коли Ліра, наприклад, збиралася оступитися на сходах чи шукала потрібний навчальний корпус. Його мета була — доторкнутися до неї, відчути її вдячність, змусити її підняти на нього свій, хоч і незрячий, погляд.

   * Результат: Ліра завжди відчувала його наближення. Вона ввічливо, але твердо відмовлялася від допомоги, рухаючись із грацією, яка не потребувала сторонньої підтримки.

 * Сценарій "Інтелектуальний Співрозмовник": Принц намагався обговорювати філософію магії, імперську історію та високі матерії, намагаючись вразити її своїм інтелектом та походженням.

   * Результат: Ліра швидко відчувала його порожнечу. Кассіан не мав справжньої магії, а його знання були книжковими та поверхневими. Натомість, вона задавала йому запитання про смак і вібрацію заклинань, про що він не мав жодного уявлення. Його відповіді були плоскими.

 * Сценарій "Подарунок та Залицяння": Кассіан залишав на її столі дорогі, інкрустовані камінням, артефакти та пергаменти.

   * Результат: Вона відчувала в них лише холодний блиск матеріального багатства, але жодної магічної душі. Вона просто відносила їх назад вчителю і дякувала за "турботу".

Азерон спостерігав за цим усе. Він стояв у тіні, і його велична, але нудьгуюча сутність, вперше за століття, була по-справжньому розважена. Він сміявся. Не гучно, звісно, а лише внутрішнім, глибоким, драконячим сміхом, який змушував його легені тремтіти від задоволення.

— Ох, ці люди, — шепотів він, спостерігаючи, як принц нервово поправляє свій золотий камзол після чергового фіаско. — Вони закохуються в очі, в блиск, у порожню мішуру. А ця дівчина... вона ж бачить його наскрізь саме тому, що не бачить очима!

Ліра, зосереджена на сутнісній вібрації світу, сприймала Кассіана як порожній, але галасливий футляр. Його краса була для неї невидима, а його магія була німою.

Але дракону це швидко набридло. Так, це було смішно, але Кассіан був жалюгідним суперником. Перемога над ним не принесе Азерону жодного справжнього задоволення. Більше того, він почав помічати, що Кассіан своєю настирливістю відволікає Ліру від справжнього навчання — від його, Азерона, експерименту.

«Досить», — вирішив Вейрн. Якщо він хоче виграти це "полювання" і змусити дівчину закохатися в нього (або хоча б щиро зацікавитися ним, як унікальним явищем), він має припинити спостерігати і почати діяти. І йому доведеться використовувати ту зброю, яку він так довго зневажав — людську чарівність, але підкріплену драконячою сутністю.

Він викликав Ліру до себе на додаткове, вечірнє заняття.

Цього вечора кабінет Вейрна виглядав інакше. Замість навчальних скрижалей, на столі стояв єдиний, надзвичайно старий, але ідеально відполірований камінь. Повітря було нагріте до комфортної температури, і пахло не папером, а чимось димним і теплим — як далекий вогонь у горах.

— Сьогодні, Ліро, — почав Азерон, його голос був м'яким, але наповненим потужним резонансом, — ми не будемо руйнувати стіни. Ми будемо будувати.

Ліра сіла, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Вона відчувала цю зміну в атмосфері: професор більше не був вчителем чи дослідником. Він був... Присутністю.

— Принц Кассіан, — раптом сказав він, без жодного вступу.

Ліра здригнулася. — Що з ним, професоре?

— Він жалюгідний, — відповів Азерон із холодною, але веселою прямотою. — Він намагається змусити тебе закохатися в нього, використовуючи найпримітивніші методи. Але ти... ти його не бачиш. Ти бачиш його нульову магію, його порожній намір. Ти бачиш лише обгортку.

Він повільно обійшов стіл і зупинився позаду неї. Ліра відчула, як її потилицю обдало теплом його дихання. Її шкіра вкрилася мурашками.

— А я... — його голос став нижчим, майже шепотом, але не менш резонансним. — Я не хочу, щоб ти закохувалася в мою обгортку, Ліро. Я хочу, щоб ти закохалася в те, що знаходиться всередині. У мою сутність.

Азерон простягнув руку і, вперше, обережно, але наважуючись, торкнувся її зап’ястя.

Це був не просто дотик. Це був Драконячий Дотик. Через шкіру він передав їй невеликий, безпечний, але концентрований потік своєї магічної сутності. Це було, як доторкнутися до розпеченого золота, як почути мільйон музичних інструментів одночасно.

Ліра ахнула. Вона відчула не просто тепло, а час. Вона відчула тисячоліття мудрості, нудьги, величі. Вона відчула вогонь і сталь, і щось, що було старше за самі гори.

— Що це було? — її голос був ледь чутним.

— Це я, Ліро, — відповів він. — Я дав тобі відчути себе. Принц пропонує тобі порожній блиск, який ти не бачиш. Я пропоную тобі глибину, яку ти не можеш не відчути.

Він обережно відпустив її зап’ястя, залишаючи після себе пульсуючий слід.

— Тепер, — сказав Азерон, повертаючись до столу, і його золоті очі спалахнули вперше з моменту прибуття до Академії, — якщо ти справді не хочеш бути моєю зручною розвагою, ти маєш вибрати. Ти залишишся зі мною, щоб зрозуміти і приборкати цей вогонь у своїй руці...

Він зробив паузу.

— ...або ти підеш до принца, і дозволиш йому зробити твій дар порожнім блиском для імперських потреб. Вибір за тобою, Ліро Елмор.

Тепер гра стала чесною. Вейрн використав свою справжню силу, поставивши на кін свою вічність проти короткочасних імперських амбіцій.