4. Вибір.

До світанку залишалося не так довго. Та Шарам не міг заснути у своїй каюті.

 Думки…

 Спогади…

  - Ти маєш чекати до повного місяця. Якщо я не повернуся до цього часу….- Шарам запнувся. - То мусиш пливти в іншу сторону. До вільного міста Бескада. Я вже про все домовився з капітаном.

- Я без тебе нікуди не попливу. – вона прошепотіла з тою, властивою тільки  їй ніжною впертістю.

- Я можу затриматися.

- Я буду чекати тут.  – в її голосі задзвеніла сталева нотка. Рада м’яко торкнулося долонькою його небритої щоки.

 - Це небезпечно.

 - Мене охороняють кращі бійці Сторожової Гільдії. Ти ж сам їх відбирав. – вона глянула з викликом. – І, крім того, я теж володію клинком.

Шарам запнувся.

- Я не про це…  Я можу…  

Він підбирав слова:

- Мене можуть надовго затримати…

Рада обняла його й ніжно поцілувала.  І ніби нічого не розуміючи, прошепотіла:

- Тоді я найму ще воїнів і попливу за тобою.

Шарам зітхнув  і обійняв її.

Все вона розуміла. Навіть дуже добре розуміла.

***

   М’яке розсіяне світло осяяло кімнату, страхаючи нічні тіні, що полохливо поховались по закутках. Не жовтаво-брудне липке, як від корабельного ліхтаря, чи холодне примарне молодого місяця. Це було приємне ніжне  світіння, що сповнювало душу спокоєм та безтурботністю.

  Від жіночого силуету. Що повільно рушив до нього з протилежного кінця каюти. Ні скрип дошки, ні ледь чутне дихання не порушили тишу в кімнаті.  Отже – відображення. Стрункої з довгим білявим волоссям та зеленими очима прекрасної на вроду пані, в дорогих блакитних шатах прикрашених перлами, смарагдами та діамантами. Знайоме відображення.  Яке сьогодні він вже бачив.

 - Вітаю тебе, маг! – забринів ніжний, але приглушений, ніби крізь товщу води,  жіночий голос.

- Вітаю тебе, морська королева! – Шарам вклонився.

- Обмаль часу, маг. Тому одразу до діла.

- Чим можу прислужити, пані?

-  Мені переказали, що ти єдиний тут, в кого серце не викрала темрява… Прийшла до тебе з проханням. У тебе є діти маг?

- Немає пані.

- Хтось, кого ти любиш ?

Серце застукотіло. Шарам промовчав.

- За ким серденько болить?

Сяйний образ підплив ближче:

- Мовчиш. Та відчуваю що є. Бачу біль в серці твоєму. Отже зрозумієш і мій біль — біль матері. Захисти моїх дітей!

- Я дав Слово, що буду оберігати їх до прибуття в Сатор.

- А що потім, маг? Ти дозволиш їх віддати в руки Некромантам?

Шарам мовчав. Лише зачастило дихання.

- Прошу тебе! Дозволь моїм синам забрати моїх дітей!

 - Я дав Слово, що збережу їх життя і доставлю в Сатор. Ти просиш порушити Присягу. Я не можу зламати її.

- Ви, чоловіки, — немилосердні!  Ставите Закон вище Серця!  Присягання та Обіцянки - вище Любові! Чого вони варті, якщо заради них ми приносимо жертву тих, кого любимо!?

Тілом мага пройшов дрож:

 -  Я оберігатиму ваших дітей скільки зможу, але не просіть мене порушити Слово. – глухо відповів Шарам.

-  О немилосердний чужинцю!  Відчуваю,  що марні далі слова. Не поступишся ти. То відчуй  же мій біль! Біль матері, яку розлучили зі своїми дітьми! Біль розлуки з тим, кого ми любимо! Хай на тебе паде моє прокляття!  Щоб ти відчув той біль, який відчуваю я! Щоб ніколи більше не побачив ту, яку любиш!  Це моє Слово, маг!

Образ потьмянів і розсіявся, світло згасло і кімната занурилася в передранкові сутінки.

***

 Шарам довго ще стояв вдивляючись в передранкові сутінки:

 - Приймаю твоє прокляття, королево …

Світало. Сон таки й не йшов. Як і тоді…

***

   Коли вона заснула, він обережно вийняв руку з-під її голови. Вкрив накидкою, вийшов на подвір’я.

 Вартовий сидів біля будинку, час від часу підкидаючи дрова у багаття. Шарам присів поруч:

  - От не думав, що зустріну тебе в такому місці, Богарію.

 - Ми завжди там, де добре платять – усміхнувся вусань, пригладжуючи оселедець. – А в цьому гадючому кублі ціни на охорону чи не найвищі в Меровії.  Як могла Сторожова Гільдія втратити такий ласий шмат? І не мати тут своїх людей?  Тому тут нашого брата багато. Бо хоч і небезпечно, зате зарібок вдвічі вищий.

 - Добре, що ти за головного. Я буду спокійний. Рада під надійним захистом.

- Та вона сама дівка – вогонь! Не дасть себе зобидити. Сьогодні стояла зі мною на мечах. І ножі вправно кидає. І з лука може стрілити. Видко породу.

 - Є в мене до тебе особиста справа. - перебив його Шарам. - Що не стосується Гільдії.

  Богарій слухав, хмурився, стурбовано вибиваючи попіл з люльки. Взяв неохоче невеличку скляну прозору фіалу з темною рідиною, що її йому передав маг. Покрутив, розглядаючи, і відклав в сторону.

 - Не розділяю, те що ти задумав Шарам. Недобре се діло.

 - Іншого виходу немає. Якщо не повернуся до місячної повні – то, мабуть, не повернуся вже ніколи. За цим контрактом — тінь Некромантів Віпарії.  Дуже могутні та злі сили.

 Богарій неохоче кивнув:

- Зроблю, як скажеш. Хоч неохота се мені й не вважаю то правильним. Не заради золота. І не через присягання Варти, що дав. В боргу довічному я перед тобою, Шарам. Врятував ти тоді мене та мою родину.

Шарам поплескав його по плечах:

 - Може й неправильно, Богарію. Та я вже вирішив. І запам’ятай. Три краплини  у воду чи напій  – ні більше, ні менше.