2. Перемовини.

   Загроза прийшла зранку другого дня. Маг чекав. Пильно вдивлявся, то в далину горизонту, то кидав позір вгору – чи не майне де загрозлива тінь.

  Вони ж вийшли з океанських глибин. Невисокі спритні їздці, в шоломах-мушлях  барви морської блакиті, в легкій темно-зеленій броні з крабового панцира. Раптово виринали, вправно метаючи короткі списи, і тут же зникали під водою.

  Заскочені зненацька матроси з криками болю та жаху корчилися на палубі, затискаючи рвані рани.  Кілька невдах, не втримавшись на ногах, полетіли за борт, де були, одразу ж, розшматовані   гострими, як бритва, зубами підводних істот. Виблискуючи срібною лускою, величезні баракуди  то вистрибували високо вгору, даючи змогу своїм вершникам влучно метнути короткий спис, то хижо пірнали вниз за черговим шматком живої плоті…

  Був спритний та швидкий їх ворог. Та не швидшим за арбалетні болти та гострі стріли. Імперські найманці з Віпарії –  охорона корабля —  були досвідченими ветеранами, що пройшли горнило не однієї війни. Швидко отямились, не похитнулись, не піддалися страху. Цілили спокійно та влучно. Стріли та арбалетні болти пробивали лазурні шоломи вершників,  впивалися, як ті чорні змії,  між пластинами панцирів, прошивали наскрізь риб’ячі тіла, кривавлячи воду темно червоним.  Били всмерть ..

   І вони відступили. Зникли в глибинах, так же раптово, як і з’явилися.

***

  Блідий моряк тихо стогнав, затискаючи жахну рану на животі. Стікав кров’ю. Шарам прошепотів закляття, що зупиняє кровотечу. Не стримає довго.

- Потрібен цілитель. - Шарам обернувся до воїнів, які на палубі збирали мертвих і перев’язували поранених. 

   Поруч опинився Харед – так звали його наймача. І як дізнався пізніше  — зверхника цього загону найманців. Він підійшов до пораненого пильно глянув на нього – і різким рухом кинджала перерізав нещасному горло.

 - Все одно не вижив би. – спокійно глянув на Шарама. Вказав на тіло  закривавленим лезом  воїнам, що підійшли. - Цього теж за борт.

І вже йдучи геть, кинув магу через плече:

- Це були вистежувачі. Сподіваюся в тебе є чим зустріти Морський народ, коли припливуть основні сили.

  Маг відійшов і оперся на борт в задумі.  Народ Моря. Отже це не легенди, як вважали жителі рівнин. Не байкування  п’яних моряків  в тавернах та шинках.

  Що ж таке везе Харед, що викликало гнів жителів Моря, яких десятиліттями вже не помічали в Меровії?

***

   Спочатку їм здалося, що то вкрита бурими водоростями невелика скеля посеред океану. Яка дивно нагадує потворну лису голову старого велета. Але коли древній камінь ожив сіткою дрібних зморшок-тріщин, а з-під велетенських повік глипнули чорні банькуваті очі – стало зрозуміло, що ця скеля жива.

   Голова гігантської черепахи. Вода пінистими хвилями стікала з її панцира, коли той став підійматися на поверхню.

    На її спині виднілася маленька людська фігурка в зеленому плащі.  Вона підняла руку і їх корабель почав сповільнюватися.

  Шарам відчув в ефірі відголос дивної магії. Ні це не Магія Повітря. Чарівник підняв голову  – вітер так само лопотав парусиною вітрил, дзвенів канатами та пустотливо брязкотів такелажем. 

   Моряки загомоніли й кинулись до бортів, стривожено на щось вказуючи один одному.

   Маг теж обережно підійшов до борту і поглянув вниз. Маса зелено бурих водоростей, молюсків та мушель обліпила стінки корабля товстим шаром, тягнучись глибоко вниз під саме днище. Вона  розросталася просто на очах, хвилюючись та шепочучи, ніби одна велика жива істота, гальмуючи хід. Врешті решт корабель застиг на місці, плавно погойдуючись на хвилях.

    Шарам поклав обидві руки на живий килим, що обплів борт і тихо, але чітко промовив потрібне Слово. Водорості прямо на очах почали сіріти, чорніти. Скручуючись відпадали, перетворюючись в порохняву. Мушлі марніли, тріскали, розсипалася дрібними уламками та пилом. І незабаром не залишилося на бортах нічого — тільки потемнілі від солі та часу кедрові дошки – вкриті гнилою тванню та чорними цятками уламків перламутру. Вода навколо корабля скаламутніла,  вкрилася брудними пінними бульбашками, пускаючи смердючі болотні випари.

   - Чари розтління? - Харед підійшов, глянув вниз і хмикнув.  – Палуба в нас під ногами не зогниє? 

-  Може й зогниє. — стенув плечима Шарам і холодно без усмішки глянув на Хареда. – Сподіваюся  ти  вмієш плавати?

Харед вишкірився, нічого не відповів і махнув  рукою в сторону черепахи.

Над нею в повітрі висіла прозоро зелена руна. Руна Перемовин.

Шарам глянув на Хареда.

- Хоче затримати. – хмикнув Харед. – Немає нам про що з ним розмовляти.

- Мені потрібно ближче відчути його магічне плетиво, щоб  розуміти як протистояти їх магії.

- В тебе пів склянки, маг. І не піщинки більше.

Шарам накреслив в повітрі таку ж Руну.  Фіолетовим.

Старий нахилився до черепахи, ніби щось кажучи, і вона повільно рушила до корабля.

 Забігали по палубі панцерники. Арбалетники натягували механізми.

 Шарам питально глянув на голомозого. Харед кисло скривився:

 - Ми шануємо кодекс Перемовин, маг, але маємо бути готові до всього.

Він сплюнув і рушив до стрільців, що займали зручні позиції на палубі.

   Черепаха зупинилася за два десятки сажнів від корабля. На зовнішній позір вершнику було не більше п’ятдесяти. Хоч очі його були очима столітнього старця. Стояв в зеленій тонкій накидці, недбало накинутій на смарагдовий камзол дивного крою, підперезаний широким білим поясом.  Золоту діадему, яка стягувала  довге молочного кольору волосся, прикрашала велика чорна перлина.

  Чоловік підняв руку:

- Прислухайтеся до мене, Діти Суші, якщо хочете допливти до своїх домівок! Відпустіть всіх, кого ви підло викрали! Всіх жінок та дітей! Падіть на коліна і просіть милосердя! І наш цар можливо зглянеться над вами!

 Шарам відчував, як бринить ефір, сповнюючись невідомим йому плетивом.