Напрямок 5. Абстракціонізм

Ця зустріч була повна офіціозу. Орест навіть викликав свого юриста. Щоб там, у своєму кабінеті, запропонувати їй підписати стосу паперу - договір про співпрацю.

Меланія поводилась не вимушено, але ретельно вчитувалась у сухий щільний текст, і особливо у те, що прописано восьмим кеглем. І поки вона вивчала купу папірців, Орест вивчав її. Ретельно, прискіпливо. Роздивлявся її червоний обтягуючий піджак, з під якого виднілась біла сорочка, в чорну смужку. Та чорні брюки із завищеною талією, вільного крою. Він відмітив її стиль: зухвалий, яскравий, але ні натяку на вульгарність. На шиї срібний ланцюжок із бірюзовим камінчиком. В своєму образі, Меланія пробіглась по краю між ефектним та несмаком. Пробіглась рівно по золотій середині, тим самим створюючи свою неповторну унікальність.

Сьогодні в Ореста було покращення, після тривалого прийому препаратів, зір стабілізувався. Головний біль трохи відпустив. Та лікар не обнадіював, і сказав що таке буває, перед різким погіршенням. Що хвороба все одно візьме своє. Саме з цього моменту Орест зрозумів, що хоче жити одним днем не думаючи про завтра.

Волосся Меланії хвилясто спадало з її плеч, коли вона нахилившись над столом завзято вичитувала рядок за рядком, навіть трохи водила пальцем. Потім підняла на нього свої сині очі, і проколола ними його навстіж. Чи боліло там у Ореста, чи можливо там був камінь? Він майстерно приховував це від всіх, і сам тікав від цього.

- Ви будете моєю натурницею протягом 3х місяців. З 9 до 18, кожного дня, вихідні: субота та неділя, - практично зазначив Орест, - Ніяких запізнень, я цього не люблю. У вас є якісь питання?

- Де це буде проходити? – з такою самою діловою хваткою відповіла йому Меланія.

- У мене вдома. – Орест магнетично подивився на неї.

- Але ви не забувайте, що в мене також є своя робота, -  суворо зауважила вона.

- Але ж я вам за це з горсткою компенсую, в умовах прописана сума, чи не так? – Орест переможно посміхнувся.

- До чого такий поспіх, з ваших слів цій скульптурі вже 25 років, і тут ви хочете за 3 місяці все закінчити?

- Скажемо так, виникли деякі обставини, а конкретика вас не стосується. – він холодно відбив її цікавість.

Меланія нервово сіпнула руками, не звикла вона до такого тону, і вже хотіла йому щось відповісти в тому ж дусі та стрималась, не для того вона сюди прийшла.

Коли все було підписано, юрист метушливо склав документи в теку і поспішно покинув кабінет. В кімнаті вони залишились вдвох.

- Чому саме я? – тихо запитала Меланія.

- Бо я довго не міг знайти потрібну натурницю. Я ліпив цю давньогрецьку Венеру, з однієї своєї знайомої, та з деяких причин не зміг її доробити.

- Конкретика мене не стосується? – гордо підняла голову і заявила йому Меланія.

- Ловиш все на льоту, мені здається що ми з тобою спрацюємось, - посміхнувся він.

- Потім я так і не знайшов відповідної моделі на заміну. Коли я вас побачив, я був здивований, у вас з нею схожі пропорції. Постать, тип фігури, типаж, Орест розвів руками, - Хіба таке буває?, - але голос в один момент здригнувся, немов сталь від якої пішли іскри.

Меланія спершись ліктем на бильце крісла, приставила вказівний палець до губ, і на хвилину задумалась, поринула у море своїх думок. Орест встав з місця,- Ну що поїхали?

- Куди? – здивовано запитала вона.

- Як куди, із сьогоднішнього дня ми приступаємо до роботи.

- Без проблем, -  вона миттєво підірвалась зі свого місця.

Пів години в дорозі, і вони переступили поріг дому, що на три місяці має стати Меланії новим місцем «роботи». Роздивляючись по сторонам, вона щось бурмотіла собі під ніс:

- У вас тут як в склепі, - не втрималась вона. Орест ніби не чув.

Вони піднялись на третій поверх, пішли в саму глиб коридору, в останні двері. Орест ключами відчинив двері:

- Ви закриваєте кімнату на ключ у власному будинку?! – здивовано викрикнула вона.

- Це моя майстерня.

- Ви…ви… казку про «Синю Бороду» читали?

- Так а що?

-Сподіваюсь ви не маніяк, і у вас там немає мертвих жінок,  - сказала вона як попередження.

- Я просто не люблю коли хтось пхає сюди, свого носа і заходить в мою майстерню,  - сердито гаркнув він.

 В кімнаті Меланія від несподіванки закрила очі рукою, тому що в обличчя хвилею вдарило сонячне проміння. Вона підняла очі догори і замість стелі побачила скляну покрівель.

- Контрастно, в порівнянні з у сім будинком, - промовила вона кривлячи обличчя.

По центру стояла фігура накрита білим шматком тканини:

- А ось і вона, різким рухом Орест оголив її.

- Вона прекрасна… -  по щоці Меланії непомітно ковзнула сльоза. Швидко пробігла і сховалась десь за підборіддям. А в душі затягнуло хмарами. Насупилось, потьмяніло. І те, що причаїлось завило сильним вітром. Сколихнуло. І пустилась сильна злива, безшумна і мовчазна.

- Знаєш чому я став скульптором? – він почав далі не чекаючи від неї відповіді,  - Коли я беру шматок бруду, і роблю  із цього  щось дійсно вартісне,  я відчуваю справжнє задоволення. Ні одне із мистецтв, не виглядає так велично. Мій батько був підприємцем до самих кісток, він ніколи не розумів мене. Все товкмачив кидати цю справу, зайнятись серйозним і прибутковим бізнесом. Він навіть не розумів, що продавати глину за ціною золота -  це ідеальна схема. Та річ не в грошах.  Щось я розговорився,  - він глянув на неї і сухо промовив:

- Роздягайся!

І вони обоє застигли у протистоянні поглядів.

- Прямо тут? – вона подивилась йому  у вічі.

- Ні, для цього є окрема кімната, ліворуч,  - Орест показав рукою, не зводячи з нею погляду. А очі по здирницькі знущались і ніби промовляли: а тут духу не вистачить?

Меланія почала повільно розстібати ґудзики, і оком не повела. Коли знімала блузу. Потім чорною хвилею додолу ковзнули брюки.  Вона дивилась прямо на нього, стоячи в самій білизні. Своїми довгими тендітними пальцями опустилась до червоних трусиків. А протистояння поглядів все тривало. Орест на секунди перестав дихати. І коли напівпрозорий клаптик  тканини почав вільно спускатись до низу. Він відвернувся. Хто вона така чорт забирай?: подумав він. Знітився, все таки ввігнала в ступор. Проявив слабкість, хоча здавалось бачив у цьому світі вже все.