- Це твоя «дипломна робота»? – з усмішкою на обличчі запитав Максим.
- Так - з тим же тоном відповів Орест.
- І що вона прийде сьогодні на твоє день народження? – Максим з цікавістю розглядав скульптуру в стилі «ню» молодої дівчини. Облизуючи губи.
- Вона прекрасна. – промовив Орест.
- Хто Олена чи її скульптура? – зареготав Макс.
- Скульптура звичайно. – Орест прикрив рукою щелепу Максима, - Рот не роззявляй! І годі витріщатись! – Орест дбайливо накрив свою роботу білим простирадлом.
- Ой ти що ревнуєш? Чи ти закохався в свою натурницю? – глузував з нього Максим, Скільки ти вже з нею возишся?
- Три місяці, - суворо відповів Орест.
- Ого, ти побив всі рекорди, - присвиснув Максим у відповідь, - Хоча груди в неї те що треба, - не вгамовувався ніяк товариш.
- Слухай поціновувач жіночих принад, ти ж наче з Мариною? У вас кохання чи не так? – іронічно відповів Орест.
- Так й то так, але одне іншому не заважає – почав філософствувати Макс.
- Хлопці ідіть на кухню, обід стигне! – крізь довгий коридор величезної 5-ти кімнатної квартири, донісся до них ніжний жіночий голос.
- Ходімо, мама не любить повторювати двічі, - промовив Орест, хлопаючи друга за плече.
За святковим обіднім столом, все повітря просякло пахощами ароматної шинки, запеченої курочки, а ще неймовірною інтригою від батьків. Мама Ореста час від часу загадково посміхалась, і поглядала на батька, вичікуючи:
- Оресте, - нарешті батько витримавши паузу, почав підводити до головного, - сьогодні в тебе перший серйозний ювілей – тобі 20 років.
У хлопця загорілись очі, невже вони таки подарують, те про що він так мріяв? Батько продовжував щось говорити, але це все наче проходило повз вуха Ореста, а на все обличчя розтяглась посмішка самовдоволення:
- …Не зважаючи на те, що ти обрав собі таку професію, яка не в’яжеться з моїми принципами. Чоловік повинен заробляти гроші, а не ліпити з глини жіночі дупи – батько Ореста знов зірвався. Протистояння з ним ще й досі тривало, навіть тоді коли вже син майже закінчував університет.
- Вікторе, ну не псуй свято – почала заспокоювати його мати, Ну добре, добре, - почав бубніти той у відповідь, витягуючи щось із кишені.
- Сьогодні, аби відсвяткувати своє день народження, на дачу ти поїдеш на власному авто, -урочисто промовив чоловік вручаючи Оресту ключі.
- Де вона? – голос хлопця тремтів від хвилювання.
- В гаражі, - гордо промовив батько ,- Ходімо.
Через хвилин двадцять, Орест вже сидів за кермом свого чорненького бмв, 89-го року.
- Лялечка, майже нульцева, 5 рочків всього, - промовив Віктор, погладжуючи рукою капот.
- Тату дякую, ви з мамою просто неймовірні.
Що тут сказати, так вже щастило хлопцеві, всі забаганки в матеріальному плані виконували батьки, інші – вродливі дівчата. Щасливчик.
Прощаючись з Максом біля під’їзду, Орест обговорював останні деталі сьогоднішньої вечірки.
- Оскільки я вже маю машину, то заберу вас з Мариною, Олену, і можу взяти ще когось одного, вдумливо, загибаючи пальці на руці, говорив Орест.
- Ти Олену сьогодні прокатаєш на своєму задньому сидінні? – Макс продовжував гнути свою лінію.
- Думаю що так, - примружив очі Орест. І вони вдвох почали сміятись.
Вечірка набирала обертів. Гучно лунала музика, на мангалі досмажувались шашлики.
На подвір’ї в дерев’яній альтанці дівчата метушились над холодними закусками.
- Чого сумуєш? – Орест підійшов до Олени, притиснувши до себе за талію.
- Перестань, - відштовхнула його від себе дівчина. Докірливо глянувши на нього темно-синіми очима. На її матово-оливковій шкірі, де зазвичай буяв здоровий рум’янець, сьогодні панував блідий відтінок.
- Що з тобою? – Орест все ж таки силою притягнув її до себе, і поцілував у губи. Вона не відбивалась. Хоча й не охоче відповідала йому взаємністю.
Він міцно взяв її за руку, повів до машини.
- Ми куди? – стурбовано запитала Олена.
- Поїдемо прогуляємось, тут поруч озеро з пляжем. Може поплаваєм?
- Плавати не хочу, та й ти вже добряче випив, куди тобі за руль?
- Розслабся, тут нікого не має, це закритий дачний сектор. – Орест майже затягував її до машини. Дівчина здалась.
Повний місяць виблискував на поверхні води. Темний пустинний пляж, вітерець ледве-ледве похитував верхівки дерев. Пара сіла на впалий стовбур біля води. Орест почав жбурляти камінці в озеро, Олена ж була мовчазна як ніколи:
- Може розкажеш, в чому справа? – не витримав він.
- Все нормально – відчеканила дівчина, тереблячи золоту сережку з бірюзовим камінцем. Його подарунок.
- Тоді знімай свою коротеньку сукню, і пішли купатись. Він ніжно провів рукою по її коліну, піднімаючись все вище і вище, повністю зануривши руку під плаття.
- Припини Оресте, дівчина встала, і підійшла ближче до озера.
- Та що трапилось врешті-решт?! – гаркнув хлопець,-- Ти раніше ніколи не відмовлялась.
- Тебе тільки це в мені приваблювало? – вона підійшла до нього близько, і він відчув як важко Олена дихає, надривно. Він нічого їй не відповів.
- Відвези мене назад, - наказово промовила Олена, сідаючи в машину, гучно ляснувши дверцятами.
Вони їхали у повній тиші, Орест напружено вдивлялася у лобове скло. Двигун гучно ревів, набираючи обертів. Дівчина відчула що їхати вони починали дедалі все швидше.
- Оресте збав швидкість, - перелякано промовила вона. Він абсолютно не реагував на неї.
- Оресте, ти чуєш мене, збав будь ласка швидкість, - крізь сльози промовила дівчина. У відповідь двигун лиш сильніше загарчав. Олена скрикнула від страху:
- Господи ти зовсім п’яний – вона обхопила руками обличчя. Сльози вже текли не зупиняючись.
- Зупинись Оресте! – крикнула вона знову, затуляючи вже собі вуха, здавалось вже від шуму двигуна вона вже не чула власний голос.