Напрямок 2. Сюрреалізм

Виставка була в самому розпалі, безліч гостей. Штучний апофеоз, який влаштувала купка місцевої еліти в перемішку і з тими, хто типу вміє «заробляти гроші». Всі одягали маски знавців, і емоційно обговорювали витвори.

Це дійство відбувалось  в майстерні-студії Ореста, де для цього була відведена спеціальна зала.  Показ був у стилі гротеск. З лівої сторони було темне освітлення, де розміщені були фігури облицьовані в чорний колір. Серед них  розмістилась і страшно-красива Галицька відьма. Стояла у позі ледь зігнутої дуги, головою трохи вперед. Ніби хотіла роздивитись щось у темряві, та очей не мала. Тільки просто впадини, ніби їх там й ніколи не було. Від цього ставало ще лячніше. Прямий довгий ніс, гостре підборіддя, круглі акуратні вилиці. Сама ж скульптура була в стилі ню. І з усіх, атрибутів якими наділив Орест свою відьму, був маленький мішечок, зажатий в кулаці. І цьому була деяка загадковість, яку розгадували присутні. Одні вважали що то був мішечок із приворотним зіллям, інші – що та були жаб’ячі лапки. Хай так, але в кожного воно включало фантазію.

З правої сторони там була світла частина білі фігури, де прототипом відьми виступала лісова мавка. Крейдяного кольору, одягнута в довгу простору сорочку, і з квітчастим вінком на голові.

Коли гості плавно з роздивляння скульптур перейшли до фуршету, Орест виступив із промовою:

- Над цими роботами я працював декілька років. Надихнула мене книга  «Знадоби до української демонольоґії». Читаючи її, в мене малювались голові власні образи, які я втілив у своїх скульптурах. Було багато оплесків, жвавого обговорення. Спалаху фотокамер. Всі хотіли з ним сфотографуватись на фоні його творінь.

Головна біль як завжди застала його зненацька. Вибухнула у скроні і розтеклась по всій потилиці. Не затихаючи, а боляче пульсуючи і давлячи на очі. Він підвів погляд, перед очима замерехтіла темна сітка. Орест кліпав очима, та вона не відступала. Відчуття ніби очі хтось пальцями вдавлював у всередину.  Нестерпний біль, далі темрява, крики, метушня гостей. Все скінчилось раптово, і розпочалось у офтальмологічному відділенні приватної клініки:

- Відкрийте очі, ви мене бачите? – лікар нахилившись над ним світив маленьким ліхтариком, прямо в сітківку ока. Орест скривився від яскравих променів. Лікаря він не розгледів, бо все плило. Все виглядало так, ніби дивишся  крізь запотіле скло.

- Все як в тумані,- спокійно і холодно промовив Орест. В його душі лиш на хвильку все перевернулось, і він втратив над собою контроль, та згодом кам’яна стійкість увійшла в свої права.

- Зараз ми проведемо ультразвукове дослідження очей, та виміряємо внутрішньочерепний тиск на комп’ютерному периметрі.

- Як скажете лікарю, головне щоб діагноз був правильний, а все інше мене не цікавить, - Орест усміхнувся.   

- Ну знаєте я б на вашому місці не сміявся, причини можуть бути різні, і наслідки теж.

- Ой тільки не треба лякати, знаю я ваші ці лікарські звички.

Лікар нічого не відповів, бо усвідомив що пацієнт із непростих, із завихреннями,  лиш  осудливо подивився на Ореста.

Через декілька годин його покликали до кабінету, аби поставити вердикт,  цьому хронічному болю, якому Орест ніколи не надавав значення.

- У вас сім’ї була в когось глаукома? - доволі стримано розпочав  лікар.

- Ні, як ви сказали глау… що?

- Кома, глаукома, -  повторив лікар.

- Перший раз чую. – Орест замахав головою.

- А травми голови? – завалював запитаннями чоловік.

- Лікарю, ми граємо в гру Що? Де? Коли?  Може вже до суті перейдемо? – не витерпів він.

- Добре, перейдемо до суті, у вас були травми голови!? – промовив лікар  підвищивши тон.

Орест, важко вдихнув, але промовив:

- Ну так була майже 25 років тому, струс мозку, невеличке дтп, до чого це зараз?

- Щоб прояснити причини вашої глаукоми.

- Що?

- Розумієте Оресте, глаукома спричинена підвищеним тиском в голові, а підвищений внутрішньочерепний тиск  міг бути наслідком вашої травми під час дтп. Глаукома в свою чергу давить на зоровий нерв, і руйнує його. Вона може зачаїтись на роки і протікати  майже без симптомів. Аж поки не перейде в наступ. У вашому випадку вже зруйновано 40% відсотків зорового нерву. І нажаль, це незвортній процес. Ви втрачаєте зір. Одним словом сліпнете.

- Що? А лікування?    - Орест не вірив у почуте.

- Ліки  тільки трохи пригальмують хворобу, але не зупинять. Ви занадто  пізно звернулись. Хірургічне втручання не допоможе. Ваша глаукома стрімко прогресує, максимум пів року.

- Пів року до чого? – тихо промовив він.

- До повної втрати зору.

- Це не правда, зараз я нормально бачу, ви щось наплутали! – крикнув Орест.

- Бо ми зробили вам ін’єкцію ліків. Зір може ставати гіршим ввечері  та зранку. Може раптово покращуватись то погіршуватись. Ваш зоровий нерв руйнується, тому з  перебоями передає картинку до вашого мозку. Ліки трохи будуть покращувати ситуацію, але хвороба візьме своє. Мені шкода. І за руль вам вже не можна сідати.  

- І що мені робити? – розгублено запитав скульптор.

- Всі мої поради -  це приймати ліки, дотримуватись повноцінного сну, вам не можна піднімати важкі предмети? Ви займаєтесь спортом?

- Так, щоранку ходжу до спортзали.

- Тепер не можна…

Орест їхав в таксі до дому, пильно вдивляючись у вікно. Вдивлявся у номера автівок і намагався розпізнати цифри. Радів сам собі коли в нього це виходило:

- Подивіться он на ту машину в третьому ряду з ліва від нас, там номер 4567? Так? – запитав він у свого водія?

- Ну наче, а що? – здивовано відповів  таксист.

- Добре, це добре, я бачу –  весело засміявся Орест, такі емоції  приходили до нього нечасто.

       Все почалось на світанку, він за звичкою встав о 6 ранку. Вдома нікого не було. Дружина поїхала на пару днів до своїх батьків, разом із дочкою. Орест хотів заварити на кухні свій чай. Перед очима все пливло, і він гупнувся об скляні двері вітальні. Бо не побачив що вони закриті.   Він дістав лід із холодильника і приклав до лоба. Явно усвідомлюючи, що все в його житті починає змінюватись, він таки дійсно занурюється у темряву: