6. ДЕНЬ 1

Артур

Ми повернулися на галявину, намагаючись триматися так, наче нічого не сталося. Я ніс оберемок тонкого сухого очерету для розпалу, а Максим волочив за собою дві важкі, покручені патики, які він щойно зрубав. Ми обоє мовчали про свіжі відбитки армійських берців біля іржавої труби. Страх — це штука, яка передається без слів, і зараз нам найменше хотілося влаштувати паніку, коли катер капітана вже перетворився на крихітну крапку на обрії лиману.

Кирило вже закінчував із нашими наметами. Побутова акуратність цього хлопця знову впадала в очі: він не просто розкинув брезент, а ретельно обкопав периметр табору невеликим ровком на випадок дощу і надійно зафіксував штормові відтяжки. Ніка крутилася поруч, розставляючи блоки мінеральної води біля входу в свій намет так, щоб вони утворювали ідеальну пряму лінію.

Максим скинув дрова біля майбутнього вогнища, важко зітхнув і примостився на рожеву валізу Ніки, яка так і залишилася лежати на суглинку. Попри те, що сонце припікало дедалі сильніше, його джинси все ще залишалися вологими і стояли колом, а від рук ішов ледь помітний пар. Він дістав свій мисливський ніж і взявся ретельно стругати одне з товстих полін, зрізаючи мокру, потемнілу від солоної води кору, щоб дістатися до сухої серцевини.

Ніка, помітивши це, миттєво зорієнтувалася. Контент сам себе не зніме. Вона спритно підхопила свою компактну камеру, увімкнула її і практично підбігла до Максима, на ходу наводячи об’єктив прямо на його пальці, що впевнено тримали руків'я ножа.

— Так, мої хороші, дивіться! — защебетала вона своїм фірмовим б'юті-голосом, підносячи камеру майже впритул до обличчя Максима. — Організація табору йде на повну. Поки я розбираю свої баночки, наші суворі чоловіки вже готують вогнище. Максику, а розкажи для моїх дівчаток, що саме ти зараз робиш? Це якийсь спеціальний лайфхак для виживання? Подивіться, які у нього м'язи, коли він це робить!

Максим від несподіванки здригнувся, і лезо ножа ледь не зірвалося з деревини. Його обличчя, яке ще хвилину тому було блідим від холоду та думок про армійські сліди, миттєво налилося густою червоною фарбою. Він роздратовано крутнув головою, намагаючись ухилитися від об'єктива, який Ніка тицяла йому ледь не в ніс.

— Фу, прибери це, Ніко! — буркнув брат, виставляючи вільну руку вперед, щоб закрити лінзу. — Я серйозно, вимкни камеру. З мене вода тече, я брудний як чорт, а ти тут зі своїми блогами лізеш. Дай мені нормально роботу доробити, інакше ми до ночі сидітимемо без гарячого чаю.

Але Ніку це тільки підігріло. Вона грайливо відсахнулася назад, дзвінко засміявшись, але зйомку навіть не подумала припиняти. Мружачись від яскравого сонця, вона обійшла Максима з іншого боку, знімаючи його тепер у профіль на тлі сухих стін очерету.

—Подивіться, який він у нас грізний та серйозний! — продовжувала вона емоційно коментувати на камеру, абсолютно ігноруючи його протест. — Справжній дикий виживальник. Дівчата, пишіть у коментарях, кому подобаються такі похмурі хлопці з ножами? Бо мені здається, що Максим просто соромиться своєї нової зачіски!

Максим люто зціпив зуби, і біла тріска з-під його ножа з тріском відлетіла прямо в бік її лакованих чобітків. Він явно був на межі того, щоб просто встати і відібрати у неї цей клятий гаджет і тикнути в нього ножем, але в цей момент до них спокійно підійшов Кирило. Він тримав у руках кілька пластикових затискачів для тенту й окинув цю сцену своєю звичною, трохи іронічною посмішкою.

— Ніко, залиш хлопця в спокої, — м'яко, але впевнено сказав Кирило, закриваючи Максима своєю широкою спиною від її об'єктива. — Він зараз реально правильну штуку робить. Якщо кора не просохне, ми це багаття розпалюватимемо за допомогою твоїх палеток тіней. Краще ходи сюди, допоможеш мені зафіксувати кути на твоєму наметі, бо вітер з боку мілини починає міняти напрямок.

Ніка невдоволено надула губки, але камеру все ж опустила, вимкнувши запис.
— Ну ви і нудні, — фиркнула вона, крутнувшись на підборах і прямуючи за Кирилом у бік зелених наметів. — Жодного розуміння того, як працюють алгоритми трендів.

Я підійшов до Максима і скинув залишок дрібного очерету поруч із його ломакою. Брат важко перевів подих, витираючи тильною стороною долоні піт із лоба, і знову встромив ніж у дерево. Його пальці все ще злегка тремтіли.

— Дурдом якийсь, — тихо процідив він, не підводячи очей.

Залізне лезо ножа знову мірно заходило по дереву, зрізаючи тонкі смужки вологої кори. Сонце стояло прямо над нашими головами, заливаючи Сліпий Атол нестерпно яскравим, білим світлом, але тиша довкола нашої галявини ставала дедалі густішою, наче острів повільно викачував повітря з наших легень, готуючи до чогось, про що не писали в жодному прогнозі погоди.

Мене не покидала думка про сліди. Якщо брати до уваги сказане капітаном, то їх можна приписати двом науковцям, яких він незадовго до нашого приїзду забирав, слухаючи слова подяки. Але чи настільки тут було небезпечно? 

І тут до мене на сухий хмиз грайливо, з тією ж камерою підсіла Ніка. Схоже, довго ненабулась біля Кирила, бо фіксація наметів не набрала великої аудиторії.

—Артеме, а ти що робиш? — На її обличчі сяяла усмішка, а її руки готувалися запихнути мені цю камеру в душу.

Я завмер, тримаючи в руках дві сухі очеретини. Мені зовсім не хотілося ставати частиною її б'юті-історій, особливо коли в голові крутилися думки про свіжі відбитки в багнюці.

— Я?.. нічого... — буркнув я, опустивши очі й удавано зосереджено викладаючи тріски для багаття.

Тут Ніка, не почувши бажаного опустила камеру і зрівняла кутики губ.

—Ну що мені знімати? Я думала що тут буде екшн, якісь пригоди, містика... А ви просто будуєте халабуди й чистите палички. Від мене всі відпишуться від цього стриму через півгодини, якщо ми не покажемо щось реально дике.

 — Ну іди познімай за межами табору щось, — спокійно запропонував я, махнувши рукою в бік джунглів із сухої трави. — Наговори по типу щось про звірів, про те, що «Ми не думали, що у нас так швидко закінчаться ресурси...» Ну, закрути інтригу. Налякай підписників. Клікбейт же завжди працює.