12

12 розділ

Емілі

​​Я сиділа на дивані, мої руки все ще тремтіли. Джейсон, стоячи переді мною, спостерігав, а в його погляді я могла побачити щось, чого раніше не помічала — м’якість, яка підкорювала. І це змушувало мене почуватися ще більш нервово.

— Емілі, — його голос був несподівано тихим. — Ти знову мовчиш. Що з тобою?

Я підняла очі і зустрілася з його поглядом. Більше не могла тримати в собі ці емоції. Здавалося, що все, чого я так довго боялася, тепер мало статися.

— Я не знаю… — я зітхнула і ледь усміхнулася. — Це складно, Джейсон. Ти і я… Ми ж не можемо просто так все це ігнорувати, чи не так?

Він трохи нахмурився, але залишився спокійним.

— Не знаю, чи можу я це ігнорувати, — він сів поруч, і я відчула його близькість. — Ти чого боїшся?

Я похитала головою, не знаючи, що відповісти.

— Чому ти так раптом змінився? — я не витримала, і мої слова вирвались. — Ти не такий, як був ще кілька тижнів тому. Що відбувається?

Він, здається, не очікував такого запитання, але його відповідь була чесною.

— Можливо, я вже давно зрозумів, що не можу тримати все в собі, — він подивився на мене, і я відчула, як його слова пронизують моє серце. — Я не можу більше тримати дистанцію.

Я здивовано знизила плечима. Його слова затуманили мою свідомість.

— І що тепер? — я тихо запитала, але мій голос зрадливо тремтів. — Тепер ми просто будемо разом?

Джейсон не відповів одразу. Він мовчав, ніби роздумуючи, чи правильно він робить.

— Це складно, Емілі, — він подивився мені в очі, і я помітила, як його погляд змінився. — Але я хочу бути чесним з тобою. Між нами більше, ніж просто робота.

Моє серце пропустило кілька ударів. Його слова вдарили мене, і я не могла більше тримати це в собі.

— І що це означає? — я не могла стримати свого запитання. — Що ти відчуваєш? Що ми робимо зараз?

Джейсон нахилився до мене, і я відчула, як його рука м’яко лягає на мою. Його дихання стало швидшим, але він не відводив погляду.

— Це значить, що ти більше не повинна сумніватися в тому, що між нами є щось більше, ніж просто секрети та місії. — Він трохи нахмурився, ніби обмірковуючи кожне слово. — Ти хочеш, щоб це було між нами?

Я поглянула йому в очі. Він був настільки близько, що відчувала його запах, його тепло. І я знала, що більше не можна відступити.

— Так, — сказала я, і моє серце билося так сильно, що я майже не чула нічого, крім власного пульсу. — Я хочу цього.

Тиша між нами стала важкою, але не неприємною. Джейсон погладив мою руку і, здавалося, задумався.

— Ти не думаєш, що це… забагато для нас? Що ми можемо втратити?

— Я не знаю, — я глянула в його очі. — Але я хочу, щоб це було між нами, навіть якщо це складно.

Він посміхнувся і в кінці кінців нахилився до мене, цілував. Це був не просто поцілунок. Це був поцілунок, в якому злилися всі наші страхи, переживання, всі ті невиразні емоції, які ми обидва приховували. Ми не могли більше стояти на місці.

Після кількох секунд поцілунку він відірвався і тихо прошепотів:

— Тепер ти моя.

І навіть якщо я не знала, що це означає для нас, я не мала сил роздумувати більше. Моє серце вже належало йому.