6

6 розділ

Емілі

Перші дні після вибору я намагалася залишити всі ці питання осторонь. Кожен день йшов своїм ходом, і я вивчала нові предмети. Але все одно я не могла не думати про те, що чекає мене далі. Аліса помічала мої роздуми, і хоча вона не питала прямо, я знала, що вона розуміє, що мене турбує. Але я не могла розповісти їй все. Я не могла сказати, що кожен мій рух, кожне слово в присутності Джеймсона тепер здається занадто важливим. Чи не помітить він, як я нервую? Чи не здамся я перед його поглядом?

Сьогодні ми зустрілися з ним на тренуваннях. Це була перша “офіційна” зустріч під його керівництвом, і я не могла приховати свого хвилювання. Коли ми всі зібралися у великій залі для тренувань, я намагалася триматися так, щоб не виділятись серед інших. Всі були занурені в свої справи, але я не могла відвести очей від нього. Джеймсон був там, керував іншими, але я все одно відчувала його присутність.

І ось, коли нарешті наші погляди перетнулися, я відчула, як моє серце б’ється швидше. Він підійшов до мене після того, як закінчились всі інші завдання.

— Емілі, — сказав він спокійно, дивлячись мені прямо в очі, — завтра ми проведемо тренування для тебе особисто. Я хочу, щоб ти побачила, як працює команда в реальних умовах.

Я кивнула, намагаючись приховати свою нервозність.

— Зрозуміло, Джеймсон, — сказала я тихо, хоч і намагалася зберегти спокій. Важко було зберігати холоднокровність поруч із ним, особливо коли він був таким серйозним і водночас таким… привабливим.

Після його слів я зрозуміла, що мої стосунки з ним тепер кардинально зміняться. Це вже не було просто навчання. Це була реальна місія. І я повинна була навчитися працювати з ним, з його командою, як частина чогось великого.

Після тренування я йшла назад до гуртожитку, і мої думки знову крутяться навколо нього. Я знову думала про те, чому він вибрав мене. Я ще не розуміла, чого він хоче від мене. Як він взагалі бачить мене? Це були запитання, на які я не могла знайти відповіді, і це лише загострювало мої переживання.

У кімнаті я знайшла Алісу, яка, зрозуміло, вже чекала мене.

— Ну що, як перше тренування? — запитала вона, дивлячись на мене з усмішкою, яка не могла приховати її цікавості.

— Це було… важко, — відповіла я, сідаючи на ліжко і обтираючи піт з чола. — Але Джеймсон… він такий серйозний. Я відчуваю, що він чекає від мене багато чого.

Аліса кивнула, але не відповіла одразу. Вона добре знала, як я ставлюся до важливих моментів, і, ймовірно, навіть розуміла, що це все дуже нове для мене.

— Ти справишся. Всі справляються. — Вона говорила це з упевненістю, але я бачила, що вона не була на сто відсотків впевнена, чи це так.

Я посміхнулася, хоч і не могла відкинути свої страхи.

— Сподіваюся.

Того вечора ми з Алісою провели час разом, готуючи завдання на наступний день. Хоча мені було важко не думати про Джеймсона, я намагалася зосередитись на реальних справах. Моя нова роль в університеті потребувала серйозності, і я мала бути готова до будь-яких викликів.