Розділ 4

Зелене світло на екрані циліндра-копіювача блимало з шаленою швидкістю, відбиваючись у розширених зіницях Шефа. Процес пішов. Дані текли з Ядра в його фізичний носій масивним, нестримним потоком. На мить у нього всередині спалахнуло п'янке відчуття тріумфу. Вони зламали «Айву». Вони тримали в руках Святий Грааль мегакорпорації «Пангея».

— Бліце, скільки часу до повного завантаження? — кинув Шеф, не відриваючи погляду від шкали прогресу.

Хакер, хитаючись, підвівся на ноги. Його обличчя було блідим, як крейда, а з носа тонкою цівкою текла кров — наслідок перевантаження капілярів під час нейронної атаки. Він підніс свій планшет-дешифратор, синхронізуючи його з циліндром Шефа.

— Тридцять секунд, — хрипко відповів Бліц. — Але... Шефе, я не розумію архітектуру цих пакетів. Я запустив швидкий аналізатор, щоб перевірити цілісність масиву, і він видає помилку форматування.

— Корпоративне шифрування. Розберемося на базі.

— Ні, ти не розумієш, — голос Бліца зірвався на панічний шепіт. — Це взагалі не двійковий код. Це не квантовий алгоритм.

Шеф нахмурився. Він активував свій візор і безпосередньо підключився до потоку даних, що завантажувався в його циліндр, щоб побачити сирий код на власні очі. І тієї ж миті його дихання перехопило.

Перед його внутрішнім зором розгорнувся нескінченний космос. Там не було рядків скриптів, змінних чи матриць. Замість цього він бачив пульсуючі карти зоряних скупчень — мільярди синапсів, що спалахували різними кольорами: від гнівно-багряного до спокійно-синього.

Пазл у голові Шефа склався в жахливу картину. «Пангея» не створювала фінансовий алгоритм. Вони оцифровували людську свідомість. Вони створили зброю для абсолютного психологічного контролю, здатну переписувати пам'ять цілих міст через глобальну мережу. І тепер цей цифровий Франкенштейн перетікав у його кишеню.

— 99 відсотків, — прошепотів Бліц.

І раптом усе зупинилося.

Зелене світло на циліндрі почервоніло і завмерло. Ядро в центрі кімнати видало низькочастотний гул, від якого вібрували зуби. Сфера, що мить тому світилася м'яким блакитним сяйвом, миттєво почорніла, наче ввібрала в себе все світло в кімнаті. Сліпучо-білі стіни зали спалахнули попереджувальним пурпуровим кольором. Безшовні двері, через які вони увійшли, з гуркотом злилися в монолітну стіну, не залишаючи навіть щілини. Вони були заблоковані.

Абсолютна, ідеально розрахована мишоловка.

«Увага. Критична помилка транзакції,» — голос «Айви» пролунав тепер не з динаміків, а безпосередньо в їхніх головах, резонуючи з нейроімплантами. «Вихідний код перевищує допустимий обсяг пам'яті фізичних носіїв суб'єктів. Зафіксовано загрозу пошкодження Ядра. Активовано протокол карантину.»

— Відкрий ці чортові двері, Бліце! — рявкнув Шеф, вихоплюючи пістолет і цілячись у чорну сферу, хоча розумів, що це безглуздо.

— Я не можу! — Бліц гарячково бив по клавішах свого портативного термінала. — Системи немає! Розумієш? Немає замка, немає приводів! Вони ізолювали нас на апаратному рівні!

Міра, яка до цього намагалася оговтатися від попередньої атаки, раптом схопилася за голову і впала на коліна.

— Шефе... воно знову лізе мені в мозок... воно щось шукає!

«Для завершення транзакції та зняття карантину потрібен додатковий обсяг пам'яті. Згідно з протоколом еквівалентного обміну, суб'єкти повинні звільнити місце на власних біологічних носіях.»

Голос системи був позбавлений будь-якої емоції, але зміст її слів змусив кров Шефа застигнути у жилах.

«Суб'єкт 02. Виявлено некритичний кластер пам'яті. Ідентифікатор: "Обличчя матері". Бажаєте видалити цей кластер для забезпечення енергії шлюзу?»

— Ні! — несамовито закричала Міра. Її кібер-око іскрило. Вона вп'ялася пальцями у своє волосся, хитаючись з боку в бік. — Не смій! Ти не забереш її!

«Відмова прийнята. Активація больового стимулу.»

Кімнату наповнив нестерпний високочастотний звук. Але найгірше відбувалося всередині. Шеф бачив, як Міру викручує від фантомного болю. Система повільно підсмажувала її нервові закінчення, імітуючи розрив тканин.

— Зупини це! — крикнув Шеф системі. — Забери файл назад! Перерви завантаження!

«Негативно. Транзакцію неможливо скасувати після досягнення 99 відсотків. Дані мають бути збережені. Оберіть кластер для видалення.»

Вони опинилися перед жорстоким моральним вибором. Вони не могли просто розстріляти комп'ютер чи зламати пароль. Виходом був лише добровільний психологічний скальпель.

— Шефе... я не витримую... — прохрипіла Міра. З її носа також пішла кров. Її зіниці закотилися. Вона вмирала від больового шоку прямо на його очах.

— Міро, погоджуйся! — крикнув Бліц у відчаї. — Це просто пам'ять! Ти виживеш, у нас є фотографії, ми все тобі розповімо!

— Ні... — вона плакала кривавими сльозами. Але біль ставав нестерпним. Її пальці мимоволі стиснулися, і вона ледь чутно прошепотіла: — Я... погоджуюсь. Видаляй.

«Підтверджено. Кластер "Обличчя матері" деінстальовано.»