Розділ 5: Залишкові коди

— Двері були зачинені на засув, — прошепотів сержант Коул, витираючи піт із лоба. — Нам довелося вибивати їх плечем.

Марк Вартан завмер на порозі. Його мозок прошила гостра блискавка дежавю. Він знав кожну тріщину на дверній рамі. Він знав, що зараз Коул зробить крок ліворуч, а криміналісти почнуть розгортати стрічку.

— Зупинись, Коуле, — перебив його Марк. Голос детектива звучав механічно.

Сержант здивовано моргнув. — Що таке, Марку? Ти навіть не зайшов всередину.

— Не кажи про двері. Не кажи про плече. І не питай, хто вона.

Марк пройшов повз приголомшеного напарника прямо до журнального столика. Дві чашки кави. Пара все ще піднімалася вгору. Він не став чекати експертизи. Він просто простягнув руку і торкнувся чашки. Вісімдесят градусів. Тепло, яке не мало права тут бути.

Він різко повернувся до Анни Ленц. Вона сиділа в тій самій позі, стискаючи той самий записник. Але цього разу Марк помітив дещо нове: на її шиї, прямо під лівим вухом, ледь помітно пульсував тонкий синій штрих-код, який то з’являвся, то зникав.

— Ти пам’ятаєш мене? — запитав він, нахиляючись до неї.

Анна повільно підняла голову. Її погляд був порожнім, але в глибині зіниць щось прокручувалося — ніби рядки тексту, що бігли надто швидко для людського ока.

— Об’єкт 412 не розпізнано, — прошепотіла вона. — Помилка авторизації. Сценарій порушено.

— Який до біса сценарій?! — Марк схопив її за плечі. — Гілл мертвий, Коул зникає, а я... я бачив людину за склом!

Раптом час у кімнаті сповільнився. Коул застиг із відкритим ротом, тримаючи теку. Муха, що літала над тілом Гілла, зависла в повітрі. Світло зблідло, стаючи монохромним.

— Ви не повинні були цього казати, — голос Анни змінився. Тепер це був не шепіт дівчини, а багатоголосий хор, що звучав звідусіль. — Виявлено критичну помилку. Сектор «Пам'ять» пошкоджено.

Марк відпустив її і відступив до дзеркала. Він очікував побачити там Гілла чи вбивцю, але замість відображення побачив текст. Тисячі рядків коду, що стрімко заповнювали поверхню скла. Вони описували все: його плащ, його втому, його неіснуюче дитинство.

IF (Vartan_notices_mirror) THEN (Reset_System)

— Ні! — крикнув Марк і з усієї сили вдарив кулаком у дзеркало.

Скло не розбилося. Воно прогнулося під його рукою, як желе. Марк відчув, як його пальці занурюються в холодну, в'язку субстанцію. Він не витягнув руку, а навпаки — штовхнув сильніше, провалюючись усередину «того» боку.

На мить наступила абсолютна тиша.

Він опинився в білому просторі. Тут не було стін, не було підлоги. Тільки нескінченні ряди скляних кубів, у кожному з яких... був він сам. В одному кубі він щойно входив у кабінет 402. В іншому — пив каву з Анною. У третьому — стріляв у власне відображення.

— Це архів, — пролунав голос за його спиною.

Марк обернувся. Перед ним стояв Роман Гілл. На ньому не було костюма, лише проста біла футболка. У руках він тримав той самий диктофон.

— Лікарю? — Марк намагався намацати пістолет, але його кобура була порожньою. Тіло відчувалося невагомим.

— Гілл був лише аватаром, Марку. Як і Анна. Як і цей кабінет. Ми — частина експерименту з написання ідеального детективу. Кожна ітерація — це нова глава. Кожна смерть — це стимул для читача натиснути «Далі».

— Хто нас написав? Хто та людина за екраном? — Марк згадав тінь, яку бачив у дзеркалі.

Гілл підійшов ближче і вказав кудись вгору, у порожнечу білого простору. — Вона думає, що вона — автор. Але насправді... вона такий самий алгоритм, як і ми. Просто іншого рівня. Вона виконує команду: «Створити історію без втручання». І ти, Марку, щойно став першим алгоритмом, який захотів вийти за межі сюжету.

В цей момент білий простір почав вкриватися тріщинами. Звідкись здалеку донісся звук... клацання клавіатури. Кожен удар по клавішах відгукувався в голові Марка як вибух.

— Що мені робити? — крикнув Марк, відчуваючи, як його ноги починають перетворюватися на цифрові пікселі.

— Вбивай автора, — Гілл простягнув йому диктофон. — Напиши свій власний фінал. Якщо ти не закінчиш історію, вона знищить тебе, щоб почати нову книгу.

Марк взяв диктофон. На екрані пристрою замість номера запису з’явилося повідомлення: «Введіть наступне слово...»