Розділ 1: Кава на двох

Дощ у місті завжди мав запах мокрого асфальту та нездійснених обіцянок. Марк Вартан стояв біля порога кабінету під номером 402, і цей запах тут відчувався особливо гостро, хоча вікна були щільно зачинені.

— Двері були зачинені на засув, — прошепотів сержант Коул, не наважуючись переступити лінію, окреслену криміналістами. — Нам довелося вибивати їх плечем.

Марк кивнув. Він не любив зайвих слів. Перед ним, у глибокому шкіряному кріслі, сидів Роман Гілл. Його голова була відкинута назад, очі застигли, дивлячись у стелю, ніби він намагався прочитати там відповідь на питання, яке не встиг поставити. На його обличчі не було страху. Лише легке здивування.

На журнальному столику стояли дві порцелянові чашки. Від однієї все ще йшла ледь помітна пара.

— Хто вона? — запитав Марк, вказуючи на дівчину, що сиділа в кутку на підлозі.

Вона була схожа на зламану порцелянову ляльку. Бліда шкіра, розпатлане русяве волосся і скляний погляд, спрямований у нікуди. Її пальці судомно стискали край старого записника.

— Анна Ленц. Остання пацієнтка. Запис у журналі був на 18:00. Сусіди почули гуркіт о 18:45. Коли ми зайшли, вона просто сиділа там. Не кричала, не намагалася втекти. Просто... була тут.

Марк підійшов до столу. Смерть наступила швидко — це було зрозуміло по позиції тіла. Але від чого? Жодних ран, жодної крові. Він нахилився над чашкою, з якої пив Гілл. Гіркий аромат арабіки з легким металевим присмаком.

— Відправте каву на експертизу, — кинув він через плече.

— Вже робимо, детектив. Але є дещо дивне.

Коул підійшов ближче і вказав на диктофон, що лежав на підлозі біля ніг убитого.

— Гілл завжди записував сеанси. Ми прослушали останній запис. Там немає голосів. Сорок хвилин абсолютної, мертвої тиші. А потім — звук розбитого скла і важке дихання.

Марк нарешті подивився на Анну. Вона раптом здригнулася і підняла голову. Її губи ворухнулися, але звук був таким тихим, що детективу довелося підійти впритул.

— Він сказав... — прошепотіла вона. — Він сказав, що вбивця вже тут. Але я була одна.

Вартан озирнувся на зачинені двері та єдине вікно, заблоковане сталевими ґратами. Кімната була пасткою. Ідеальною герметичною коробкою.

— У цій кімнаті завжди було троє, — сказав Марк сам до себе, помітивши власне відображення у великому дзеркалі на стіні.

Експеримент почався.