ПРАВИЛО ДРУГЕ (2.6 - 2.10)

2.6

— Ось тобі! — заверещала дівчина, побачивши, що око потвори, облите мильною та ошампуненою водою, раптово побіліло. Очевидно, монстрові було дуже боляче, тому що всі його мальцальця зарухалися хаотично і дуже-дуже швидко. Дульця потрапила під удар одного з них і відлетіла аж до вхідних дверей, боляче вдарившись об них потилицею. Сам же монстр страшенно зарепетував, відкривши свою широку пащеку, повну жовтих, страшних зубів, які вишикувалися в ній у кілька рядів.

Раптом дівчина відчула, як двері різко відчиняються, і її знову відкидає на підлогу. Добре, що попереду був м’який килим, — Дульця просто тицьнулася в нього лобом, навіть не забилася. Але той, хто вбіг у кімнату, був справді сильним. Двері швидко відчинилися, навіть не зважаючи на таку перешкоду, як Дульця.

Звичайно, це був містер Кенсі, який примчав на допомогу, бо не міг почути крик дівчини лише глухий.

— Чорт забирай, хто відчинив вікно?! — зарепетував шалено розлючений господар маєтку. — Я ж просив вас не чіпати вікон і дверей!

— Тут монстр! Страшний! Він мало мене не вбив! — закричала Дульсія. І в унісон із дівчиною загукав до містера Кенсі також і монстр.

Потвора, почувши його, зарепетувала ще сильніше, і в його голосі почулися, як здалося дівчині, такі ж самі образливі та жалісливі нотки, як і в неї.

— Фруушше! Іди додому! Ти чому сюди прийшов? — раптом звернувся містер Кенсі до монстра. — Я ж просив не набридати!

— Ру-ру-ру, — почула здивована Дульця голос монстра, який неначебто намагався щось сказати містерові Кенсі. Чи вже й відповідав, просто дівчина не знала його мови. — Стакк-стакк-стакк...

— Я знаю. Ця дівчина мене самого бісить! — нарешті поглянув на Дульцю містер Кенсі. — Вставайте зараз же з підлоги. Я заборонив вам відчиняти вікно! Ви можете нарешті втямити, що я не просто так озвучив вам свої правила?! Це небезпечно! Добре, що цей монстр, як ви його називаєте, травоїдний! І йому просто сподобалося ваше волосся, він думав, що це така цікава рослина!

— Він має гострющі шипи на своїх мацальцях! — наябедничала Дульця. — І вдарив мене! Я аж до дверей відлетіла!

— Він злякався, — пояснив маг, підходячи ближче до вікна. Знову заговорив з монстром, око якого так і залишилося білим, покритим якоюсь плівкою після води, яку на нього вилила дівчина.

— Я теж злякалася! Може, набагато більше, ніж ваш травоїдний! — обурилася дівчина.

— У покарання за непослух виконаєте мій наказ. Візьміть у ванній рушник і йдіть повитирайте у Фрууша його око! Зуміли заляпати — зумійте і прибрати за собою. Бідний зовсім осліп від вашої води, — раптом гарикнув на Дульцю містер Кенсі.

— То ви знаєте цього монстра? — здивувалася Дульця. — Він мало не вбив мене!

— Він ласкавий, як ягнятко, — заперечив містер Кенсі, підходячи до вікна. — Я спеціально наказав поселити вас саме в ці покої, бо тут найбезпечніші вікна…

— Найбезпечніші вікна? — перепитала дівчина. А потім підвелася з підлоги й вимогливо протягнула:

— Та-а-ак! Або ви мені зараз все розповідаєте про ваш дивний маєток і про все, що тут у вас відбувається, або… або…

Тут Дульця трохи спіткнулася, намагаючись вигадати справді серйозну погрозу, щоб містер Кенсі, почувши її, все-таки послухався і розказав їй про свою таємниці. Але всі погрози були якісь несерйозні, смішні...

Що може зробити Дульця відчутного такого своєму роботодавцю, щоб він поступився й розкрив їй, як дівчина зрозуміла, таємницю маєтку? Та нічого… хіба що…

— Або в період зациклення я переодягну вас у жінку, понав'язую бантиків на волосся, зроблю яскравий макіяж, а потім запрошу новинарів, щоб зробили магічні картинки і розклеїли їх по всіх стовпах нашого міста! Ось що я зроблю! Вам воно треба?! Ніхто не буде вас боятися, а лише насміхатися!

Містер Кенсі відреагував на шантаж дивно. Він здивовано глянув на Дульцю, а потім спитав:

— А що, мене всі бояться?

— Ну, так, — підтвердила дівчина кивком. — Дуже. Адже всі сліпнуть після зустрічі з вами. Крім того, ви жорстокий чоловік. І бабій! — видала Дульця. З переляку вона вже й не стримувалася, говорила всю правду.

— Гм, — задумливо проговорив містер Кенсі. — Дуже добре.

Він неначе був дуже задоволений тим, що йому зараз розповіла дівчина.

Потім спохопився й нагадав:

— Не заговорюйте мені зуби! Витирайте Фруушеві око, і я залатаю це вікно заклинаннями. Сподіваюся, крізь магічні заслони ви вже не зможете проникнути.

Дульця поглянула на монстра й здригнулася від огиди.

— Не буду! Він страшний! І хотів мене вбити!

— Друге правило, пам’ятаєте? — нагадав містер Кенсі. — Виконувати всі мої накази! Якщо ви порушите його зараз, то отримаєте покарання набагато важче, ніж просте витирання очей травоїдному монстру.

— І що ви мені зробите? — зухвало схрестила руки на грудях Дульця.

— Пущу по місту чутки, що ви моя коханка, — примружився чоловік, вивчаючи Дульцину реакцію. — Ви мене шантажуєте жіночим макіяжем, а я вас ославлю на все місто.

— Гм, — задумалася дівчина. Вийти через місяць з маєтку містера Кенсі ославленою, з клеймом його коханки, не входило в її плани. А що цей нахаба зможе це зробити — дівчина не мала сумніву.