Розділ 26. Сльози щастя

Аня прокинулась від тягучого болю внизу живота. Вона важко застогнала, а тоді постаралася розліпити повіки. Голова боліла так, наче вчора випила як мінімум дві пляшки вина. Дівчина примружилася від яскравого світла, а тоді побачила перед собою стривожене обличчя Руслана.

- Анютко, як ти? - Спитав він швидко. На ньому досі був той самий костюм... І тоді дівчина згадала, що сталось. Точніше намагалася зрозуміти, що таки відбувалось далі з нею. Бо останнє, що пам'ятала, то це те, як вони танцювали, а тоді їй стало погано та крутилася голова.

- Не знаю, - дівчина оглянула себе. Вона була переодягнена у звичайну лікарняну сорочку, і лише зачіска видавала те, що була на весіллі, - що зі мною?

- Скоро прийде лікар і скаже, результати обстеження ще невідомі. Ти пам'ятаєш, що сталось? - Дівчина заперечно мотнула головою, і тоді він продовжив. - Ти знепритомніла... Ти нас всіх добряче налякала. Я вже й не знав, що думати...

- Може це просто втома, - Аня говорила тихо, голос був скоріше наляканим, ніж втомленим.

Їхні роздуми та розмову перервав лікар, котрий якраз зайшов у палату.

- Як ви себе почуваєте? - Звернувся він до Ані.

- Навіть не знаю, - відповіла розгублено дівчина, - живіт чомусь болить та й голова, - вона спробувала трохи підвестись, але в очах одразу ж потемніло...

- Воно й не дивно, у вашому стані потрібно бути особливо обережною, більше відпочивати, гуляти на свіжому повітрі, правильно харчуватись...

- Я вагітна? - Перервала його Аня. Нарешті прийшло усвідомлення того, що з нею насправді відбувається. Вона ще кілька днів тому помітила легкі запаморочення та втомленість. Але все списувала на те, що багато працює та й думала, що всі хвилювання, котрі пережила за останні місяці не пройшли безслідно.

- Так, - посміхнувся їй широко лікар, - і я радий, що ви нарешті це зрозуміли. Зазвичай жінки якось самі це відчувають чи підозрюють.

Ані на мить стало соромно, що вона була така необачна, а ще більше від того, що нічого не помітила. В неї ж затримка менструації була більше як місяць.

- А який термін? - Вирішила вона спитати.

- Точний термін вам скажуть на ультразвуковій діагностиці. Одне можу точно сказати, що у вас є ризик втратити дитину... Тому вам потрібно деякий час побути в нас.

Аня настільки поринула у свої думки, що не одразу помітила здивоване обличчя Руслана. Лікар дав Ані ще деякі настанови, а потім сказав, що трохи пізніше на них чекає огляд гінеколога та ультразвукова діагностика й аж тоді пішов. Дівчина перевела погляд на Руслана, але той мовчав. І жоден м'яз на обличчі чи міміка не видавали того, як він ставиться до цієї новини.

- Ти не радий? - Нарешті порушила мовчанку дівчина. 

- Якось все так неочікувано... - Почав говорити Руслан, - здається, радий.

Після цих слів він усміхнувся. Аня ж навпаки нахмурилася.

- Так здається чи радий все-таки? - можливо, в ній зараз прокинувся синдром вередливої вагітної жінки та захотілось уваги та турботи.

- Я дуже радий, - промовив Руслан та нахилився, щоб поцілувати її. Біля самих губ зупинився на кілька секунд, а тоді прошепотів, - але найбільше мене радує те, що тепер ти точно від мене не втечеш.

- Та я й не збиралась, - надула губки Аня. Зараз їй хотілось бути маленькою дівчинкою. 

- І одружимось ми якнайскоріше. Як тільки лікарі скажуть, що загрози немає, то відразу ж.

- Як скажеш, коханий. - Аня посміхнулася. Поряд з ним вона відчувала себе слабкою, беззахисною та безвольною. Але разом з тим щасливою та вільною. Бо він приймав рішення за них обох. Але ці всі його рішення були і її бажаннями. Тому не варто жалітися, що їй не дають права вибору. Саме з таким чоловіком хочеться бути слабкою та повністю довіритися.

Після огляду та допитів гінеколога Аню повезли на УЗД. Руслан всюди її супроводжував та старався зрозуміти всі ті незрозумілі терміни, котрими говорили лікарі.

- В мене враження, що ти сам зібрався вести всю мою вагітність, а потім ще й роди прийняти, - жартувала Аня.

- Всяке може бути, - відповів їй з посмішкою Руслан, - ніколи не знаєш, які знання можуть тобі знадобитися в ту чи іншу хвилину.

Коли лікар почала водити по животу дівчини чимось холодним та слизьким, то склалось враження, що світ в цю мить зупинився, а Руслан разом з Анею не дихали. 

- Вагітність є, - занотовувала лікарка, - маткова. Тут все добре, а тепер послухаємо серцебиття.

І тут на весь кабінет почувся звук "ту-дух-ту-дух...". В Ані в цей момент все тіло тремтіло, а на очах з'явилися сльози. Вона й уявити собі не могла, яке ж це щастя чути серцебиття дитини, яка в тебе під серцем. Руслан теж помітно хвилювався, а тоді спитав:

- А чи не занадто швидко серце б'ється?

- Ні, все в межах норми. В дітей в утробі матері завжди серцебиття пришвидшене, потім все увійде в норму. Не хвилюйтесь, таточко.

Руслан завмер. Він таточко. Аня побачила вираз його обличчя та розреготалася на весь кабінет.

- Дівчино, опануйте себе. Так я не зможу далі подивитися на решту показників, - жінка говорила це суворо, але з легкою усмішкою на губах. Мабуть, вона вже звикла до таких емоцій у себе на роботі.