Розділ 24. Сюрприз

Виставка підходила до завершення. Аня перебувала в якійсь невідомій ейфорії. Ноги гуділи, обличчя боліло від нескінченних посмішок. Вона вже не пам'ятала зі скількома людьми говорила цього вечора та знайомилась. Всюди її супроводжував та підтримував легенько за талію Руслан. Від цього їй було спокійно, трепетно та тепло на душі. Вона відчувала його підтримку та любов... То він погладив її по спині, то міцніше притиснув до себе, то заправив пасмо волосся за вушко, то шепнув щось, а після поцілував у скроню. Її очі світилися щастям. Дівчина познайомила його з Іриною. Мати бачила все в очах доньки, та й Руслан справив на неї гарне враження.

- Анютко, я поїду скоріше додому. - Сказала їй мати, при цьому вхопивши Ніну попід руку, - Ніна переночує в нас, вона втомилась з дороги. Впораєшся далі сама?

Мати наголосила на слові "сама" та моргнула Руслану. 

- Не хвилюйтесь, ми подбаємо про все, - відповів їй Руслан, посміхнувшись і міцніше обійняв Аню.

Дівчина глянула по черзі на всіх і трьох і не могла зрозуміти, коли опустила момент змови цих найрідніших для неї людей.

Ірина тим часом швидко попрощалась та вхопивши Ніну під руку попрямувала до виходу. Звісно ж, коли вона прощалась з Анею, то встигнула шепнути тій, який Руслан хороший і що вона схвалює його. На що Аня ледь чутно фиркнула, кажучи, що не сьогодні заміж виходить...

- Довго ще? - Спитав Руслан.

- Що саме? - Аня спостерігала за останніми відвідувачами виставки, котрі схоже не сильно спішили покидати це місце.

- Я вже себе ледве стримую, - сказав серйозним тоном хлопець.

- Ще трішки, і можеш не стримуватися, - посміхнулась Аня та поцілувала його в щоку.

Коли за останніми відвідувачами зачинились двері, Руслан притиснув Аню до стіни та почав цілувати. Руки при цьому блукали тілом, досліджуючи шовкову тканину сукні. 

- В мене для тебе сюрприз, - прошепотів їй на вушко хлопець.

- Це ще не все? - Спитала Аня, важко дихаючи. Вона притулилась повністю до Руслана, заховавши своє обличчя в нього на грудях і могла легко почути як б'ється його серце... Схоже він хвилювався не менше.

- Ходімо, - посміхнувся їй Руслан.

Чоловік повів її за руку до виходу. Але перед цим Аня перевірила чи все в порядку, та чи можна зачиняти галерею. 

Руслан відчинив Ані дверцята спереду та допоміг сісти. Сам же швиденько обійшов машину та вмостився на місці водія.

- Куди ми їдемо? - Повернула до нього голову дівчина.

- Яка ж ти цікава... Все тобі розкажи... - Руслан посміхався і при цьому дивився на дорогу. - Починай звикати до сюрпризів.

Ані нічого не лишалось як набратись терпіння та чекати. По дорозі вона прокручувала події сьогоднішнього вечора. Дівчина могла з упевненістю сказати, що це був один з найщасливіших днів у її житті. Всі близькі та дорогі їй люди були поруч, її заповітна мрія здійснилась, з Аріною стосунки покращились. І найголовніше - кохання всього її життя зараз з нею.

- Ти, знаєш, я такою ідіоткою була, коли відштовхувала тебе від себе. - Заговорила дівчина, коли вони зупинились на черговому світлофорі.

- Не можу в цьому не погодитись з тобою, - він продовжував посміхатись так, наче виграв джек-пот.

- Ей, - Аня вдарила його легенько по руці, та вдала, що образилась, - міг би й посперечатись на рахунок того, чи я ідіотка.

Руслан розсміявся на весь автомобіль, а тоді додав.

- Головне, що зараз ти зі мною.

Коли машина припаркувалась біля незнайомої багатоповерхівки, то Руслан заявив, що вони на місці. На дворі було темно, але безхмарне небо освічували зорі. Дівчина на мить замилувалась краєвидом зверху. Хоч і ніч була тепла, але все ж таки шкіра на спині вкрилась сиротами від прохолодного вітру.

Руслан зауважив, як Аня зіщулилась та обійняла себе, а тоді накинув на неї свій піджак та взяв її за руку.

- Нам сюди, - він повів дівчину у якийсь незнайомий під'їзд.

- Але куди ми? Я думала ми їдемо до тебе додому... - не вгавала вона зі своїми запитаннями.

Руслан мовчки продовжував йти, тому їй нічого не залишалось як слідувати за ним. Коли вони опинились в ліфті, то хлопець обійняв її, а тоді підійняв обличчя, щоб поглянула йому в очі. Деяку мить Руслан просто роздивлявся такі рідні та милі риси обличчя, а тоді почав цілувати. Спочатку ніжно поцілував уста, а тоді проклав доріжку з поцілунків до одного вушка, потім до іншого. Коли перебрався до шиї, то дівчина не могла стримати стогін, котрий сам вирвався. Поряд з ним вона робилась лялькою, якою він міг маніпулювати як хотів, вона танула в цих обіймах, очі світилась від щастя та бажання. Тіло ставало ватяним та наче не її. І якби в цей момент Руслан не утримував її, то вона точно впала б...

Ліфт зупинився на останньому поверсі, та Руслан повів її далі сходами на гору. 

- А зараз заплющ очі, - попросив він її. 

В цей момент дівчина була настільки поглинута в цю романтичну атмосферу, яка вирувала між ними, що їй вже не хотілось розпитувати чи сперечатись. Вона повністю довірилась йому.