Розділ 22. Усвідомлення та лілові троянди

Все відбувалось так швидко, що Анні здавалось ніби це не з нею. Так, наче вона спостерігала за грою акторів зі сторони, як глядач. До відкриття її персональної виставки залишились лічені години. Дівчина була дуже вдячною матері, котра всю організацію взяла на себе. Від Анни потрібно було лише оформлення інтер'єру та обрати картини під одну тематику для першої виставки.

В Ані було достатньо часу, щоб обдумати свої вчинки та поведінку з Русланом. За весь час підготовки він жодного разу не з'явився, не зателефонував та не написав. Спочатку Аня навіть ображалась на нього, а потім зрозуміла, яка ж вона насправді ідіотка. Він же весь час її підтримував та закривав очі на її дурощі та безглузді вчинки. А вона весла себе, як мала дитина. Переживала в першу чергу за свою совість та сумління, думала, що не заслужила бути щасливою та коханою через вчинок з Аріною. Але ж Руслан точно такого не заслужив. Мабуть, вперше в житті Аня прийняла правильне рішення і надіслала Руслану запрошення на свою виставку. Взагалі то вхід був вільним. Мати попіклувалась про рекламу, і всюди були розклеєні оголошення з інформацією щодо виставки. Навіть скоріше не просто інформацією, а заохоченням. Тому всі охочі могли завітати та насолодитись її творчістю. Руслану ж дівчина вирішила відправити персональне запрошення. Їй хотілось, щоб він прийшов та побачив те, чим вона жила всі ці роки. Нарешті дівчина була готова повністю відкритись перед ним та віддати всю себе йому - коханню всього свого життя. Такі ж запрошення отримали Стас та Аріна. Хоча Аня й не плекала надій на те, що вони все-таки завітають, але їй дуже хотілось їх тут бачити. Також вона чекала на свою подругу Ніну, яку ще заздалегідь попередила про дату відкриття і запевнила, що образиться якщо та не приїде. Звісно ж по дружньому, але це подіяло на Ніну. 

З самого ранку Ірина потягнула Аню в салон краси, де заздалегідь записала їх обох. Дівчина відмовлялась всіма можливим способами, казала, що й сама може привести себе в порядок...

- Аню, ну ти як мала дитина, - ображалась мама, - ти думаєш, що я таким чином натякаю на те, що ти не вмієш приводити себе в порядок? Невже ти не розумієш всієї серйозності справи. Всі дивитимуться звичайно на картини. Але ж автор всіх цікавитиме більше. І перше враження це те, що запам'ятовується назавжди. Ти повинна бути ідеальна в цей день. І навіть не хочу більше чути цих заперечень. Розслабся та отримуй задоволення.

- І як тут з тобою сперечатись... Після стількох аргументів, - Аня закотила очі, але вхопила сумочку та пішла за мамою.

В салоні чемно вислухали всі її побажання і зробили легкий макіяж, а волосся накрутили гарними локонами на кінчиках. З одного боку волосся закололи та вставили туди білу орхідею. Макіяж зробили майже непомітним, лише очі виділили зеленими тінями, котрі так пасували до її карамельних очей.

Сукню мама з Анею обрала заздалегідь зеленого кольору. Шовкова легка тканина вільними складками спадала до низу. Спереду на одній нозі був розріз, який звабливо розходився, коли дівчина рухалась. Спина була відкрита, що додавало цьому образу певну свою вишуканість та загадковість.

- Яка ж ти в мене красуня, промовила мама, і дівчина помітила сльози, які встигли покотитись щоками.  Ірина теж в цей момент виглядала незрівнянно. Якби зі сторони хтось побачив, то нізащо не здогадався б, що це її мати, а не старша сестра.

- Хто б казав, - посміхнулась їй Аня, - та й ти обіцяла мені більше не плакати. 

- Так то ж від щастя. 

Ірина легенько промокнула сльози на щоках та змахнула рукою, щоб відігнати нові. Сьогодні вона не плакатиме. Сьогодні їй як ніколи спокійно та радісно на душі. Вона гордилась своєю донькою, її талантом, її впевненістю. Бо у порівнянні з тим, яка перелякана та зацькована вона була колись, зараз Аню не впізнати. 

Тепер вона молода, красива та впевнена. А головне знає, чого хоче в цьому житті. А Ірина з радістю їй в цьому допоможе.

Жінки обійнялись та попрямували до таксі, яке вже чекало. Через пів години вони вже заходили у свою галерею. Звісно ж вони приїхали завчасно, щоб проконтролювати підготовку та перевірити чи все правильно порозставляли. Аня зайшла і почала задоволено розглядатись по сторонах.

Приміщення було світлим та затишним. Всі стіни були виконані в білих тонах. На стелі красувались світильники, котрі були розташовані хаотично на довгих підвісках, таким чином створювався ефект різного освітлення, і можна було відзначити одні картини від інших, як основні. Ані хотілось, щоб тут було просторо та світло. Їй хотілось передати стан своєї душі, а також не бажала перенасичувати інтер'єр непотрібними речами, щоб не відвертати увагу від самих картин. Підлога була з паркету, котрий відблискував під світлом всіма барвами кольорів від жовтого до коричневого. Цей паркет так і запрошував пройтись по ньому та поцокати каблуками. Справа в кутку, трохи далі від входу, був розташований фуршетний стіл, який складався з різноманітних напоїв та закусок. Картини Аня вирішила не розміщувати на стінах, як це звично у всіх галереях. А кожну свою роботу вона помістила на підставки, які були розташовані в приміщенні по периметру та декілька в центрі. 

Для цієї своєї першої виставки вона обрала картини, котрі багато важили для неї. Всі вони в певний період її життя принесли їй щастя, радість, розчарування та біль. Людина, яка знала дівчину змалечку, могла легко б впізнати в цих всіх картинах життя Ані.

- Анютко, - почула вона веселий крик збоку.

- Ніно, - Аня посміхнулась, а тоді повернулась до подруги та міцно обійняла її, - як добре, що ти приїхала. Я так хвилююсь.