Розділ 18. Назад у минуле...

Аня прокинулась від шаленого болю голови та всього лівого боку. Дівчина повільно відрила очі та примружилась. Вона старалась згадати, де зараз перебуває, а головне, чого все так болить. Вона оглянула білу стелю, а тоді перевела погляд на стіни й зрозуміла, що лежить у лікарняній палаті. Повільно до неї почала повертатись пам'ять і вона скривилась від огиди до себе.

Саме в цей момент в палату зайшов Руслан. Він виглядав схвильованим та втомленим. 

- Як ти себе почуваєш? - спитав він. Дивно, але після всього, що дівчина утнула, вона відчувала ніжність в його голосі.

- Так, наче мене танк переїхав, а то й щось більше. - Відповіла Аня хриплим голосом. 

- В тебе струс мозку і тріщина ребра, а ще купа синців та забоїв. Тобі пощастило, що водій їхав на малій швидкості... - Руслан говорив сумним та втомленим голосом.

- Краще б той водій мене переїхав... -  Зітхнула Аня.

- Не говори дурниць, - хлопець нахмурився, - чим ти взагалі думала, коли кидалася під колеса?

- Очевидно, в той момент я не думала, - усміхнулась кутиками губ Аня, і лише очі видавали весь смуток та біль, який дівчина зараз відчувала.

- Скажи, ти так завжди робитимеш?

- Як? - вона не розуміла, що саме Руслан має на увазі.

- Завжди коли будуть якісь непорозуміння - робитимеш власні висновки? Навіть не цікаво вислухати мене? Колись ти теж втекла, а могло бути все по іншому. І зараз повторюється те ж саме. Тільки цього разу ти подорослішала, і вирішила, що маєш право заради помсти руйнувати чужі життя... - Руслан сердився на неї, на себе, на обставини. Його бісило, чого все складається проти них. А найбільше його в цей момент розсердив вчинок Ані, коли та кинулась з поцілунком до Стаса.

Аня мовчала, але на очах виступили сльози, які вже встигли покотитись по щоках. Вона ніколи такою не була. Завжди думала перед тим як щось робити. А щоб зашкодити іншим - то це взагалі не про неї. Що ж з нею сталось? Невже це ревність і жага до справедливості зробили з нею таке?

- Пробач, - змогла вичавити вона із себе. - Як Аріна?

- Ти про емоційний стан чи фізичний? - поставив риторичне питання Руслан. - Їй важко, але з нею зараз Стас. Виявляється це була його дитина, і він теж побивається. Винить себе в тому, що покинув Аріну і припинив стосунки, а міг вберегти її від всього цього.

- Яка ж я паскуда...- Почала схлипувати Аня, - я ж бачила як Аріна до нього ставиться.... я ніколи не зможу з цим жити.

- Скажи, навіщо ти це зробила? - Руслан хвилювався за неї, бачив як їй важко усвідомити свою провину. Але він хотів зрозуміти навіщо їй це все. Вона ж не така. Його Аня інша...

- Коли я побачила тебе тоді в кафе з іншою, я була просто шокована. Ви так мило собі сиділи, сміялись над чимось. А тоді я помітила великий букет білих троянд. Коли ж твоя співрозмовниця повернула голову, то я впізнала в ній Наталю... - Аня говорила це все тремтячим голосом. І старалась не дивитись йому в очі, а попереду себе в стіну. Вона й досі пам'ятала той біль, який відчувала в той день. - Я не могла зрозуміти, як ти міг зі мною так вчинити. Сказав, що їдеш на зустріч з клієнтом, а сам зустрівся з нею. З тією, яка вже раз зруйнувала моє життя. Я була впевнена, що ви знову щось затіяли в мене за спиною..

- Дурненька ти моя, - прошепотів Руслан, - треба було мене спитати, поговорити зі мною. Я ж дійсно в той день зустрівся з клієнтом, коли ж все з ним вирішив, то поспішив до тебе. Вирішив забігти в торговий центр, щоб купити для тебе квіти. Ті білі троянди були тобі, я не дарував їх нікому. Вони просто лежали в кафе на столі. Наталю я зустрів випадково. Виявляється вона недавно вийшла заміж за якогось бізнесмена і переїхала з ним в Київ. Ми з нею не бачились ще зі школи. І вона запропонувала просто посидіти попити кави. Ми навіть не говорили про тебе... 

- Ви дійсно не бачились ще зі школи? - Аня в цей момент відчувала себе повною ідіоткою. І легше не стало.

- Тоді в школі, коли ти втекла, Наталя спитала, яким буде моє бажання, - Аня уважно слухала його, їй не хотілось пропустити щось важливе. - Хоч я і не грав тоді в ту ідіотську гру. Вадим з Наталею вирішили все це без мене, але коли вона спитала... То я сказав, щоб вона зникла з мого життя.

- Чому ти раніше мені не розказав?

- Коли? Цікаво як я мав тобі розказати? Ти вже забула як втекла від всього цього? Чи за той короткий термін, що ми були разом? Я не хотів все псувати минулим.

Руслан встав та відійшов до вікна, і зараз вона могла бачити, яка напружена в нього спина. 

- Між нами має бути довіра, - почав він говорити серйозним тоном, - якщо ти завжди робитимеш такі дурниці, як тільки в чомусь мене запідозриш, то я не знаю чи витримаю це...

А зараз Ані було дуже образливо. Вона то думала, що зараз, коли все прояснилось, він не покине її. А в нього сумніви щодо їхніх стосунків. 

- Руслане, я хочу спати, в мене болить голова...- нічого розумнішого на цю мить, щоб залишитись самій, дівчина не могла придумати.

- Я зрозумів, зайду пізніше.

Хлопець на мить зупинився, і наче поривався підійти та поцілувати її. Але передумав, і швидкими кроками вийшов. Йому хотілось дати дівчині трохи часу, щоб все переосмислила та вирішила для себе як жити далі.