Розділ 15. Тінь з минулого

Спочатку вони дійсно заїхали до Ані додому. Дівчина переодягнулась в джинси та кофтинку. Зі собою спакувала трішки одягу, щоб мати в що переодягнутись в Руслана вдома, та й одразу на роботу в понеділок. Вона вся просто світилась щастям. Так добре та спокійно їй ще ніколи в житті не було. Може нарешті все буде добре? Невже вона  не заслужила, щоб бути щасливою. Руслан чекав в машині, і тому Аня вирішила зателефонувати Стасу, ще вчора вона побачила пропущені виклики від нього, але настільки поринула в цю романтичну ейфорію, що не захотіла її псувати. Дівчина набрала його номер і після довгих гудків той все ж таки відповів.

- Аню, ну ти де пропала вчора? - голос звучав дійсно трохи схвильованим. Аня розсердилась на себе за те, що не попередила його. 

- Вибач, Стасе, що не попередила тебе, але я вирішила просто поїхати, бо клуби це не моє. - Дівчина не знала, як йому пояснити свою втечу.

- Дивно, але і Руслан пропав теж. Може ви разом були? - хлопець вирішив прямо спитати. 

Аня на мить замовкла і розгубилась, насправді вона не знала, які зараз стосунки її чекають з Русланом. 

- Руслан мене підвіз додому, - сказала дівчина, прикусивши нижню губу. Вона ненавиділа брехати. А Стас так гарно до неї ставиться, він точно не заслужив цього.

- Аню, розберіться з Русланом у своїх стосунках. - І відключився. Схоже, образився, а може дійсно не хоче бути третім зайвим.

Дівчина зібрала все необхідне і спустилась до Руслана, який тим часом чекав її в машині. Він допоміг їй сісти, сумку ж закинув на заднє сидіння.

- Ти наче посумнішала. Невже щось сталось за тих кілька хвилин, поки мене не було поруч? Нахмурився Руслан.

- Та ні, просто я тут подумала, що якось негарно вчора вийшло. Все-таки я приїхала на вечірку зі Стасом, а потім втекла, навіть не пояснивши йому та не попередивши. - Вона вирішила сказати Руслану те, що її хвилювало.

- То ти через це посумнішала? Не хвилюйся, ми з ним найкращі друзі, я з ним поговорю і все буде добре. 

Аня трохи заспокоїлась і взяла його руку, схрестивши пальці. Руслан нахилився та ніжно її поцілував.

- То що готова до незабутнього дня зі мною? - Руслан вирішив перевести тему, бо бачив як Аню мучить сумління.

- А що ми робитимемо? - Аня посміхнулась йому.

- Ну для початку хочу відвезти тебе в одне місце. Я думаю, тобі сподобається. 

Та Аня з ним готова хоч на край світу їхати. 

Всю дорогу Руслан тримав Аню за руку. Їй не хотілось, щоб ця мить закінчувалась, не бажала повертатись до звичайних буднів. Вона була з ним, немов у казці. Машина плавно виїхала за межі міста і почала наближатись до якогось відпочинкового комплексу. Аня була просто захоплена навколишніми краєвидами. Все було дуже красиве та справжнє. Коли вони оминули ворота, то в'їхали на дорогу, вимощену бруківкою. По обидва боки розкинулись невеличкі дерев'яні будиночки. Біля одного з них зупинився Руслан. І поки Аня крутила голову у різні сторони, щоб все краще роздивитись, хлопець першим заговорив.

- Цей будиночок наш на ці два дні. - Хлопець подивився на реакцію Ані. І йому сподобалось. Очі дівчини просто випромінювали щастя. 

- Тут дуже гарно. - Мовила нарешті Аня.

Будиночок виявився невеличким ззовні, але досить зручним всередині. На першому поверсі була вітальня, яка плавно переходила у кухню. На другому поверсі розташувалась невелика, але затишна спальня, ванна кімната та скляна лоджія, з котрої відкривався неймовірний краєвид на озеро та ліс.

- Про такий будинок можна тільки мріяти, - мовила захоплено Аня.

- Колись я збудую для нас кращий, - сказав Руслан, дивлячись прямо в очі дівчині. Поряд з нею відчував якесь умиротворення, його запальний характер ховався кудись далеко. Вона наче та необхідна вода, яка гасить в ньому зайве полум'я. 

- Ти вже плануєш наше спільне майбутнє? 

- Я хочу, щоб ти знала, що в мене на тебе серйозні плани. - Сказав з усмішкою Руслан і притягнув її у свої обійми. Аня вся притиснулась до нього так сильно, наскільки це було можливо. Їй досі не вірилось, що все відбувається насправді й з нею. Руслан почав покривати поцілунками її обличчя, а тоді зупинився біля самих губ, і прошепотів:

- Я хочу, щоб ти була поруч завжди.

- І я хочу, - мовила дівчина і сама поцілувала його.

- Якщо ми зараз не припинимо, то нікуди звідси не вийдемо, а я все ж таки хочу тобі показати це красиве місце. - Прошепотів їй у волосся Руслан.

Дівчина відсторонилась від нього і, посміхнувшись, додала:

- То ходімо.

Вони залишили свої речі, і вийшли прогулятись. Спочатку Ані захотілось погуляти біля озера, котре її манило до себе з першого ж погляду. Тут було настільки чисте повітря, що хотілось вдихати на повні груди раз за разом. Руслан не відпускав руку Ані ні на мить, йому постійно хотілось торкатись її, обнімати, горнути до себе. Вона немов кошеня, яке так хотіло ласки й нарешті її отримало. 

- Я всі ці роки не переставав думати про тебе, - почав Руслан, коли вони присіли на лавочку біля озера. 

- Я теж. Чесно кажучи, я була впевнена, що ми більше з тобою ніколи не зустрінемось. - В її голосі почулись нотки суму. - Очевидно, життя мало на нас інші плани, якщо звело нас з тобою знову.