Розділ 12. Запрошення

Руслан зробив так, як вона того хотіла. Відвіз Аню додому і більше не чіплявся зі своїми поясненнями, не проникав в її особистий простір. Він повторював собі, що їй потрібно дати час. Бо вона лише ззовні змінилась і подорослішала, всередині все та ж мила та чиста дівчина Анна. Така ж, якою була чотири роки тому: щира та вразлива.
Лише вдома Аня змогла видихнути та заспокоїти своє серце. Їй потрібно було з кимось поговорити, і вона ні секунди не думала, ким буде цей хтось. Швидко віднайшовши свій телефон в сумочці, Аня набрала номер подруги.

- Так, Анютко. Як ти? Я думала вчора, що ти подзвониш! Як співбесіда? - Ніна завжди була рада подрузі, в котрій годині та б не зателефонувала.

- Ой, Ніно, навіть не знаю як все розповісти... Я думала такі збіги просто неможливі. - почала говорити Аня.

- Нууу...заінтригувала. Розказуй все як є.

- Мене взяли на роботу - це напевно єдина хороша новина, бо решта все я поки що не знаю як сприймати, - Аня кілька секунд помовчала і продовжила, - знаєш хто мій бос? Руслан...той самий Бачинський. 

- Стоп, як таке можливо? І ти погодилась там працювати? - подруга була здивована і хотіла знати все в найменших подробицях.

- Виявляється навіть в столиці є реальним таке, що зі всіх роботодавців мене прийме на роботу саме той, від кого я колись сюди втекла, - з нотками іронії продовжила Аня. - А погодилась я напевно в стані шоку, бо не встигла втекти.

- Добре, хай так. Тоді я хочу знати всі подробиці, навіть що ти їла та пила за ці два дні. 

Ніна завжди так говорила, коли хвилювалась за свою подругу. Все-таки раніше вона могла в будь-яку хвилину прибігти до неї додому, погуляти з нею, а зараз їх розділяли кілометри між містами. Хоч і вони часто спілкувались телефоном, але живого спілкування ніщо не замінить.

Добрих пів години Аня розказувала їй все, уникнула лише розмови про поцілунок між нею та Русланом. Чогось вирішила, що це занадто особисте і поки що вона не готова цього розказати навіть Ніні.

- Хм, весело там в тебе. Прямо мексиканський серіал, - продовжила подруга, - ну якщо я правильно зрозуміла поведінку Руслана, то виходить він ревнує тебе до цього Стаса. Слухай, а той Стас хоч симпатичний? 

Аня росміялась. Завжди її люба подруга-сестричка думає не про те.

- Ну так, наче симпатичний, але трохи не в моєму смаку. Та й я не знаю, що відчуваю до Руслана....стільки часу минуло, і наче все було добре, поки я його не побачила. 

- Аню, ти повинна розібратись в першу чергу не що в тебе до Руслана, а в тому, що йому від тебе потрібно. Я не хочу, щоб ти знову страждала. Ти ж знаєш, що він мені ніколи не подобався. Але якщо ти хочеш бути з ним, то я з тобою. Головне, щоб ти була щаслива. 

- Я не хочу спішити з висновками, зізнаннями. Одного разу я вже йому зізналась, а він просто посміявся з мене. Та й якби я йому тоді сильно була потрібна, то знайшов би спосіб зі мною зустрітись.

На тому кінці проводу почулось мовчання.

- Ніно, ти тут? - Спитала Аня.

- Так, Аню...Я мушу тобі зізнатись, він шукав тоді тебе. І до мене телефонував, бо ти виявляється його в чорний список кинула. Я думала, що ти не хочеш його більше бачити, та й я зла на нього була і сказала йому, щоб залишив тебе в спокої, що ти переїхала в інше місто і не варто йому тебе шукати.

- Ти ж могла мені це розповісти тоді... - голос був розчарованим.

- А що це б змінило? Ти б зустрілась з ним? Ти навіть, коли я щось про однокласників після того випадку згадувала, вдавала, що тобі нецікаво, щоб часом нічого не почути про цих трьох.

- Так, мабуть, ти права. Та й того, що було не зміниш. Я не спішитиму. Я хочу, щоб він сам зізнався в своїх почуттях. Хочу знати про що думає, яке в нього відношення до мене. Цього разу не спішитиму. Хай все пливе своєю течією. Все одно все буде так, як має бути.

Ніна розуміла, що це Аня не її переконує, а лише себе так настроює та заспокоює. Тому кивнула в телефон, наче її зараз було видно, і поспішила попрощатись. Їй потрібно було свою малютку вкладати спати.

Аня думала, що її чекає безсонна ніч, але не встигла дівчина притулитись до подушки, як поринула в царство сну. Схоже попередня безсонна ніч та хвилювання зробили свою справу.

Наступного ранку вона прокинулась сповнена сил та енергії. Сьогодні дівчина вирішила одягнути чорні джинси та бордову блузу, яка гарно підходила до кльору очей Анни. На ноги бордові туфлі на невисоких підборах та сумочка в такий же тон. Волосся зібрала в товсту вільну косу і помчала на роботу. 

Коли зайшла в приймальню, то там якраз стояв Стас, Аріни ще не було. Інші працівники мабуть сиділи за своїми робочими місцями. 

- Привіт, Аню, зайди до мене. В мене є для тебе робота. - Одразу перехопив її Стас.

Аня, звісно ж, одразу пішла за ним в кабінет і вмостилась в кріслі навпроти нього. Дивно, знайома вона з ним зовсім мало, але поруч з цим чоловіком почувалась досить вільно та зовсім не хвилювалась. Вона захоплювалась ним як першокласним спеціалістом, бо побачила його успішні проєкти. Також він чудово вів переговори з клієнтом, тому з ним має бути цікаво працювати.

- Я слухаю, готова до плідної праці. - Сказала йому Аня посміхнувшись.