Розділ 11. Нічого не в минулому

Поки ця трійся спускалась ліфтом, Аня вже встигла безліч разів пошкодувати про своє рішення. От їхала б собі спокійно додому, так ні, вирішила його позлити. А в кінці кого позлила? Як завжди - себе. Бо цим двом, схоже, було весело. 

- Аню, тут неподалік є гарний ресторан, я часто в ньому зустрічаюсь з клієнтами. Ти як? - спитав дівчину Стас, повністю при цьому проігнорувавши присутність свого друга.

- Мені якось байдуже, я довіряю твоєму смаку, Стасе. - дівчина невинно повела плечем і навмисне звернулась до хлопця на ім'я так, щоб Руслан бачив, що в них теплі стосунки.

Аня себе не впізнавала, завжди була тихою та милою дівчиною А поряд з Русланом, наче відкривалась інша Анна, та, яка прагне його розізлити та зробити боляче. Дівчина до кінця не хотіла зізнаватися навіть сама собі, що це в ній горить жага помсти за дитячі образи.

Коли вони втрьох розмістились за столом невеличкого, але затишного ресторанчика, то Стас сів поряд з Анею, а Руслан навпроти. Дівчина відчувала себе дуже незручно, але якщо близькість Стаса її зовсім не хвилювала, то погляди, якими її розглядав Руслан, зовсім не подобались. Аня не могла розгадати, про що він думає, дивлячись на неї. Від цього відчувала себе якоюсь безпомічною і злилась.

Чоловіки замовили собі повноцінну вечерю, Аня ж обмежилась лише салатом. Вона взагалі не розуміла, як їй поряд з ними хоч один шматок в горло залізе. 

- Аню, розкажи щось про себе. Як так сталось, що така красива та розумна дівчина потрапила саме до нас? - усміхнувся Стас.

- Вам дуже пощастило, що я обрала саме вашу компанію. - Дівчина посміхнулась і вирішила віджартуватись, бо не знала, що має відповісти на ці загравання збоку свого боса.

Стас на цю заяву весело хмикнув. Йому справді подобалась ця дівчина, але набагато веселіше було спостерігати за реакцією його друга. Стасу по дружньому подобалось того бісити. А може він просто хотів його розворушити, бачив же, що вона йому не байдужа.

- То все ж таки? Я хочу почути про тебе більше. Чим захоплюєшся? Які плани? - не переставав запитувати Стас.

- Я думаю, плани як у всіх - закінчити університет, достойна робота, твердо встати на ноги. Нічого надзвичайного та фантастичного. - Дівчині важко було відкриватись в перший же день. Вона завжди заздрила тим людям, які могли з перших хвилин говорити про все на світі.

- Нічого надзвичайного. - Нарешті в їхній діалог вступив і Руслан. - Невже немає якоїсь досяжної мрії? І навіть картини не пишеш?

Аня застигла з виделкою в руках. Сумнівів, що він точно знає, хто вона така, більше не було. Вирішив з неї познущатись? Хоче поставити її в незручне становище?

- Пишу, але це моє особисте! - Аня злилась. Вона вирішила, що в яку гру він би не грав зараз, дівчина все одно його обіграє.

- Ого, то, як виявилось, маєш приховані таланти. - Стас старався якось розрядити атмосферу. Він помітив, як себе почувала Аня - наче хотіла втекти звідси якомога швидше.

По суті так воно і було, їй набридли ці прискіпливі погляди. Та й вона не мусить тут більше лишатись.

- Я дуже вдячна вам за вечерю, але я мушу бігти. В мене ще заплановані справи сьогодні. - Аня поспішила встати та вже хотіла йти, але чоловіки встали разом з нею.

- Я тебе підвезу. - мовив Стас.

- Та ні, я сам! Тим більше мені по дорозі! - Руслан дивився на друга так, наче розмовляв з ним одними очима, просячи не лізти.

- Я не називала свою адресу! - Аня вирішила, що все-таки сама в праві вирішувати як їй добиратись, - звідки ви можете знати, чи вам по дорозі? - звернулась до Руслана дівчина.

- Зроблю так, що буде по дорозі. - Руслан не питав її дозволу, він говорив таким тоном, який не терпить заперечення.

Аня не розуміла чого той злиться. А якщо і так бісить його все тут, то чого напросився з ними на цю вечерю. Та й додому вона може сама дістатись. 

- Я викличу собі таксі. - Стояла на своєму Аня. Дівчина не розуміла, як має поводитись з цим чоловіком в тісному салоні машини. Та й це колись він був з нею милим та привітним. Зараз же минув час і дівчина не знає, яким став Руслан і чого від нього можна очікувати.

- Ходімо. - Руслан поставив кілька немалих купюр на стіл. Наостанок попрощався зі Стасом, а тоді взяв Аню за руку і потягнув за собою.

Дівчина навіть не встигла обуритись, як вже була на вулиці. 

- І перестань мені викати так, наче я дідуган старий. Ми зі Стасом ровесники, але з ним ти давно перейшла на ти. - Руслан змінив свій тон, зі злого та командного на спокійніший. 

- Я скажете....тобто скажеш. - Вирішила Аня не сперечатись. Та і яка різниця в тому як до нього звертатись. Це ж і так нічого не змінить.

- Почекай мене хвилинку тут, я піджену машину. - І тільки Аня захотіла відкрити рота, щоб запротестувати, Руслан швидко додав. - І якщо тебе не буде тут, я все одно тебе знайду і заявлюсь до тебе додому. 

Аня йому вірила. Впевнена була, що той не жартує. Тому стояла і збирала всю свою силу волі в кулак, щоб триматись гідно.

Минуло кілька хвилин і поряд з нею зупинився красивий білий позашляховик. Збоку опустилось вікно біля пасажирського сидіння і Руслан кивнув, щоб вона сідала. Коли ж Аня зручно вмостилась, то Руслан нахилився до неї, щоб пристебнути ременем безпеки. При цьому не зводячи погляду з обличчя дівчини.