Розділ 9. Нова гра

- Доброго дня, я на співбесіду. - Сказала дівчина перше, що спало на думку.

- Прошу сідати, я вивчив ваше резюме, тому надовго не затримуватиму. Лише декілька питань.

Аня була шокована, він що не впізнав її? Звичайно, дівчина розуміла, що минуло чотири роки, але ж лише чотири, а не п'ятнадцять чи двадцять... Її це просто обурило, вона ж то його одразу впізнала. Насправді Аня ці сірі очі ніколи й не забувала. Хоча, про що тут говорити, якщо для нього це все була лише гра. Цікаво скільки разів він так грав почуттями інших дівчат?

- Я вас слухаю, - Аня вирішила взяти себе в руки та грати в його гру. Не впізнав, ну і добре. 

- Ви готові працювати помічником дизайнера? Я розумію, що ви подавали резюме на зовсім іншу посаду. Але на неї вже прийнята досвідчена людина. І вакансій на разі немає. Але якщо добре справлятиметесь, то можливість кар'єрного росту я вам обіцяю. Так, як ви ще навчаєтесь і зовсім без досвіду роботи - найкращий варіант погодитись.

Далі він озвучив їй зарплатню. В принципі досить хороша плата, як для першої роботи. Можливо навіть завелика як для простого помічника

Рівний спокійний тон. Тон, яким зазвичай ведуть ділові переговори. Отже, Аня була впевнена, він таки її не впізнав. І зараз говорить як з майбутнім працівником.

- Я згодна, - Дівчина вирішила не упускати свій шанс попрацювати, тим більше гроші їй зараз потрібні, бо невідомо чи зможе вона швидко знайти роботу, а так бодай за щось зачепиться. Саме так Аня себе переконувала, хоча глибоко в душі розуміла, що погодилась в першу чергу не через це. Дівчина не забула його. Її злило те, що за стільки часу він ніяк не виходив з голови. Вона хотіла зробити боляче Руслану. А як саме - ще придумає...

- Добре, тоді вам Аріна все розкаже та покаже. Заповните сьогодні всі необхідні документи й завтра чекаємо о дев'ятій. Без запізнень. - Сказав це так, ніби йому зовсім не цікаво з нею більше спілкуватись, навіть не піднімаючи голови від паперів.

- Тоді я піду, до завтра, Руслане Дмитровичу! - Його ім'я Аня проговорила з натиском, але він ніяк не відреагував. Лише кивнув у відповідь і все.

Коли Аня опинилась за дверима, аж тоді змогла видихнути. І чого це їй так не щастить...

А далі все було як в тумані, Аня зі всіх сил намагалася зосередитись. Аріна допомогла заповнити документи, розказала все і показала що та як. Виявляється штат поки невеликий, компанія відносно молода, заснована минулого року Русланом Дмитровичем та його другом Станіславом Андрійовичем. Вони разом навчались в університеті та стали найкращими друзями. 

- Руслан більше працює з клієнтами та шукає інвесторів, а Стас один з кращих дизайнерів, хоча він ще вчиться і, думаю, в майбутньому буде першокласним архітектором. - Продовжувала тим часом Аріна. - Я, вважаю, ти будеш саме його помічником, в нього просто найбільше замовлень.

- А що саме входитиме в мої обов'язки? - Аня щойно зрозуміла, що вони проговорили все, окрім основного - вона досі не розуміла, що має робити.

- Думаю, про це тобі розкаже саме твій керівник. Розумієш, до тебе тут не було цієї посади, тому навіть не знаю, чим тобі допомогти. - Якось співчутливо глянула на неї Аріна.

- І хто ж це буде керівником такої милої особи? - Аня повернулась на голос за спиною. Позаду стояв красивий молодий хлопець з білявим волоссям. Високий, модна коротка стрижка, на щоках ледь помітна щетина. Він же не соромлячись розглядав Аню своїми зеленими очима. Дівчина навіть зніяковіла від такого проникливого погляду. Наче роздягав її, при цьому зухвало посміхався. "Типовий красунчик, в якого немає напевно відбою від дівчат", - подумала дівчина. Принаймні., саме таке перше враження справив він на неї.

- Взагалі то ти, Стасе! - Аріна говорила ображеним тоном, ніби рівним та спокійним голосом. Але Аня помітила нотки образи в її очах, коли та дивилась на Стаса.

То виявляється це і буде її керівник, з яким вона має працювати. А ще від Ані не приховалось те, як зверталась Аріна до нього. Вона ж щойно розказувала Ані, що вони обоє заснували цю фірму, отже, обоє є рівноправними власниками. Тоді чому секретарка зверталась до Руслана так офіційно, а до цього Стаса на "ти" й без всяких по батькові. Між ними точно щось є, або щось було...

Стас зробив здивований вираз обличчя і глянув на Аріну так, наче вона збожеволіла. Щось хотів сказати, але тут з кабінету виглянув Руслан і покликав його до себе, задля важливої розмови. В сторону Ані навіть не дивився при цьому.

Сказати, що Ані було не все одно - це не сказати нічого. Всередині вона аж кипіла від того, що він її не впізнав. Ще ніколи її самолюбство не було настільки розтоптане. " В яку гру б ти не грав, я тебе переграю." Подумала в той момент Аня.

- Давай, я тобі зроблю кави чи чаю, думаю, ми з тобою можемо подружитись. - Мило усміхнулась Аріна.

- Я тільки за, - Аня дійсно хотіла знайти тут подругу. Звісно ж не таку, як Ніна. Її ніхто не замінить, але Аріна їй видалася милою та щирою. Та й мусить же бути в цьому місті хтось, з ким можна буде просто поговорити чи прогулятись.

- Я тебе не розумію, Руль! - Стас намагався зрозуміти свого друга, поки йому це не вдавалось, - ти що не з тієї ноги встав? Я приходжу  і взнаю, що в мене виявляється буде помічниця. При чому обрав її ти без мене, та без мого відома. Нащо мені взагалі та помічниця?