Розділ 5. Перше кохання

Анна вже збиралася зайти в школу, але саме в цей момент повернулася в сторону хлопця і попрямувала до нього. Подумки вже картала себе за цей необдуманий вчинок, але нічого не могла вдіяти.

- Привіт, - трохи невпевнено мовила дівчина. На диво, голос майже не тремтів.

Хлопець відірвався від свого телефону, поглянув уважно на Анну, - І тобі привіт, - а тоді, наче її і не було, далі прилип до гаджета.

Побачивши, що вона так і продовжує стояти на місці, не витримав і спитав:

- Ти щось хотіла? 

- Я? Ні. - Якось швидко, не подумавши, відповіла Аня, але після того як хлопець здивовано звів брови і глянув на неї вдруге, сказала перше, що спало на думку, - я хотіла попросити тебе допомогти мені з математикою, розібратись в кількох параграфах. Я помітила, що ти в ній добре тямиш.

І це була правда, весь клас ще в перший тиждень навчання новачка помітив, що він добре вчиться, а головне не прикладає до цього багато зусиль. Анна завжди заздрила тим, кому так легко даються точні науки, тим, хто з ними на "ти". Сама ж не могла таким похвалитись. Вона була людиною творчою. Не уявляла життя без картин та малювання, завжди літала в своїх фантазіях та старалась бачити в людях лише хороше.

- Окей, можемо після уроків десь посидіти і я спробую тобі допомогти. Без проблем. - швидко погодився Руслан. Невже все так просто, Аня лише ляпнула перше, що спало на думку, щоб не виглядати повною ідіоткою в його очах, яка мліє від одного лише погляду. А він взяв і так легко погодився. 

- Давай тоді в кафе біля школи, після уроків, - посміхнулась дівчина і, коли хлопець кивнув, пішла в школу, не вірячи, що все це дійсно з нею відбувається.

Руслан продовжував стояти біля сходів і не одразу помітив, як до нього підійшли Наталя та Вадим - його однокласники, з якими він ніби то почав дружити в новій школі. Чому ніби то? Бо насправді він їм до кінця не довіряв. Наталя Вовк одразу ж сподобалась йому, як тільки він її побачив. Висока, струнка, довге біляве волосся та яскраві зелені очі робили її якоюсь особливою. Та коли він пізнав її ближче, то щось в ній його відштовхувало. Він побачив, що за цією оманливою зовнішністю приховується нещирість та високомірність по відношенню до інших. Вадим Мельник старався стати йому найкращим другом. Та його розкусити було ще простіше, ніж Наталю. Руслан одразу зрозумів корисливість такого "друга". Якби Руслан був з бідної сім'ї, то навряд чи він би захотів з ним дружити. А так - у всьому є своя вигода...

- Про що це ти так мило спілкувався з цією дурною простушкою? - ніби з іронією, але з нотками злості спитала Наталя.

- Ти про кого? - Руслан вирішив вдати, що не розуміє, що дівчина має на увазі. Він знав, що подобається Наталі більше, ніж просто друг. Шкода, що вона його не цікавить.

- Не придурюйся, Русланчику! - з насмішливими нотками сказав Вадим, - ти ж знаєш, про кого ми. Ми про дівчинку Анютку, нашого місцевого янгола.

- Ми просто привіталися і перекинулися кількома словами. Вам то що до того, з ким я спілкуюсь? - гаркнув Руслан, зовсім неприязно як для дружньої розмови. Насправді його бісило, що ці ніби то друзі його вічно пхали свого носа всюди куди треба і не треба.

- Ходімо краще, а то скоро урок почнеться, - Наталя розуміла, коли Руслан починає злитись. Вона і сама розізлилася, що він так реагує на цю дівчину.

Коли вони втрьох зайшли до класу, Руслан одразу ж поглядом знайшов Аню і посміхнувся сам собі. Наталя вловила це і не могла стримати своє роздратування.

- Бачу - вона тебе чимось зачепила все ж таки, - сказала вона, коли вони втрьох розмістились на своїх звичних місцях: Наталя з Русланом разом за партою, а Вадим попереду них.

- Тобі що думати більше немає про що? Лише про те, хто кого зачепив? Не зачепив мене ніхто, краще навчанням займись. - Руслана не на жарт починала бісити ця розмова. А з голови ніяк не виходив образ Ані, він ще в перший свій день в цій школі звернув увагу на цю дивну дівчину. Наче на перший погляд нічого особливого, але ці очі, такі красиві і унікальні, наче не з цього світу. Великі, карі з карамельно-медовим відтінком, вони виглядали такими, що в них можна потонути.

Також він помітив, як вона боялась, коли вчитель викликав її відповідати, і насмішкуваті погляди однокласників, і сум в її очах останнім часом. Але йому не подобалося обговорювати зі своїми однокласниками її. Він розумів, що вона не заслужила бути посміховиськом. Але, якщо хлопець зараз покаже, що Аня його зачепила, то зробить лише гірше. Та схоже його друзів це мало хвилювало. Їх вже понесло все далі, і далі...

- А чого ти так злишся? - все не міг заспокоїтись Вадим. - Якщо тобі байдуже на неї, тоді пропоную просту гру, так би мовити парі. Ти як? - підмигнув він Наталі.

- Ви ж мене знаєте хлопці, я за будь-яку гру, головне, щоб було весело. - загорілась ідеєю дівчина і вдала, що не бачить злий погляд Руслана. - А що? Потрібно ж чимось цікавим себе зайняти до кінця навчального року, а то зовсім вже нудно. Я ставлю на те, що вона в тебе не закохається за місяць часу. Таким, як вона, не потрібні такі, як ти. Якщо я програю, то виконаю будь-яке твоє бажання.

Наталя при цьому старалась подивитись на Руслана своїм коронним спокусливим поглядом, від якого ні один хлопець не міг встояти. Вона хотіла йому показати, що справді готова на все заради нього. Шкода, що він так цього і не оцінив, а просто закипав від злості та тупості своїх однокласників.