Розділ 4. Розчарування

Минув тиждень. Анна потрохи змогла заспокоїтися та змиритися з втратою. Ззовні вона виглядала спокійною та умиротвореною, всередині ж біль нікуди не зник, лише притупився. Вона почала жити звичним життям - школа, навчання, малювання, дім і так по кругу...

Коли одного ранку Анна заглянула на кухню, щоб поснідати перед школою, то зустріла там вітчима, який сидів за столом та пив свою улюблену каву з бутербродами. Вона глянула на нього і задумалася, що могла в ньому знайти її мати. Невисокий, лисина на пів голови, обличчя, можливо, і було колись симпатичне, але те відгодоване пузо та його зарозумілий погляд все псують. Мама ж досить красива та доглянута жінка. У свої сорок років в неї досить гарна підтягнута фігура, красиве русяве волосся до плечей, голубі очі та доглянута сяюча шкіра. Дівчина не могла зрозуміти як її мати красуня могла вийти заміж за нього. Невже лише через те, що боялась залишитись одна?

- Ти вже визначилася, куди вступатимеш після школи? - голос вітчима вивів Анну зі своїх роздумів.

- Так, я давно визначилася. В академію мистецтва, на факультет живопису. - Твердо відповіла дівчина, не відводячи погляд. 

- Ми з мамою все вирішили. Ти вступиш на архітектурний. Треба твою розмазню направити в правильну течію, досить займатися дурницями. Професія архітектора досить важлива та прибуткова. А ці твої малюночки, чи картинки - воно нікому непотрібне. - Сказав вітчим тоном, який не потерпить заперечень.

- Ви не змусите мене піти проти власних принципів та бажань. Це моє життя і мені вирішувати ким стати та чим займатись.... - відповіла Анна, але голос почав тремтіти.

- Ти знаєш, я часто хотів зайнятись твоїм вихованням, радикальними методами, так би мовити. Мене стримувала лише ця стара, яка завжди за тебе заступалась і згадувала нам з мамою те, що саме на її кошти був відкритий наш бізнес. Але після своєї смерті вона нас здивувала, чомусь залишила свої збереження тобі. Не своїй дочці, а тобі. Тому зараз не біси мене, а роби так, як я кажу. Ті гроші використаємо на репетиторів, бо вступ в архітектурний нелегкий... - з натиском та суворістю заявив чоловік.

Сказати, що Анна була здивована - це не сказати нічого. Вона була шокована. Все життя він відносився до неї як до сміття чи непотребу. Принижував, як тільки випадала нагода. З часом вона зрозуміла, що краще йому не потрапляти на очі, і таким чином можна уникнути зайвих образ та докорів....Але зараз, коли вона з нетерпінням чекає моменту закінчення школи, щоб нарешті жити так, як хоче, він думає, що має право вирішувати все замість неї.

Дівчина сама не розуміла звідки взяла сили, щоб чинити опір.

- Я не збираюсь робити те, що хочете ви. Ви не мій батько і ніколи ним не станете. Та я ніколи в житті й не хотіла б, щоб в мене був такий батько. Краще вже бути сиротою... - вона не встигла договорити, бо отримала гучного ляпаса.

- Та як ти смієш, голодранко! - Гаркнув вітчим, - та якби не я, то так і жили б у своїй бідній квартирці втрьох в жіночому царстві, якби я не підібрав твою маму і тебе... та я тебе вдочерив, дав своє прізвище. Через тебе твоя мати не змогла народити мені сина!

Ось так завжди. Анна винна у всіх смертних гріхах. А основна її провина в тому, що в матері при її народженні були ускладнення і тому вона більше не змогла мати дітей. Через це її все життя ненавидять. Ірина цього не показує і старається бути хорошою матір'ю. Але дівчина не сліпа і все бачить. Якби не вона, то її мати була б щаслива. Якби, якби...

Можливо раніше під натиском вітчима вона б заридала і здалася. А зараз ні, бо дала обіцянку найріднішій. Вона стане сильною та нарешті житиме своїм життям.

Тому Анна просто встала та з гордо піднятою головою пішла у свою кімнату, швидко одягнулася й попрямувала до школи. Саме в цей момент вона зрозуміла - якщо раніше уникала вітчима, але поважала його, то зараз прийшло повне розчарування в ньому, як в людині, як в чоловікові в першу чергу, бо він підняв на неї руку. Вона дала собі слово, що не розкаже матері про це. Не руйнуватиме її життя, якщо вона щаслива з ним, з цим чоловіком. Лишилось трошки потерпіти, пів року і вона покине цей дім.

До школи Аня прийшла завчасно, через те, що не поснідала і довелось швидко збиратись. По дорозі написала Ніні, щоб та йшла до без неї. 

Біля школи на сходах вона побачила того самого новенького, Руслана. Як виявляється він швидко влився в їхній клас, і серед хлопців став одним з найпопулярніших. Оскільки в школі завжди відзначається особлива цікавість до новеньких, то за ним почали бігати всі дівчата. Анна ж завжди тремтіла та ніяковіла поряд з ним. Сама не розуміла, чого так реагує на нього, чого коли він щось її запитує незначне по предметах чи конспектах, то не може йому чітко відповісти й запинається...Коли мимоволі дивиться в її сторону, то вона одразу ж червоніє.

Може це і є воно? Кохання, про яке всі так багато говорять і описують в романах.