Розділ 1. Нестерпні будні.

Анна пройшла до ванної, прийняла душ, почистила зуби та увійшла на кухню й одразу відчула запах своїх улюблених млинців. Такі вміла робити лише бабуся зі своїм коронним абрикосовим варенням. Хоча вона останнім часом старалася все-таки їсти менше через свою зайву вагу, але бабуся знала перед чим вона не встоїть, і тому готувала її улюблені страви, щоб онука не йшла до школи голодною.

- О, Анютко, ти прокинулася! Сідай, снідати будемо, в мене якраз все готово, - сказала бабуся і тепло усміхнулася онучці. Матері на кухні не було, напевно вже помчала на роботу, поки вітчим собі спить досхочу.

- Бабусю, знову ти за своє...Я ж тобі казала  - не спокушай мене своїми смакотами. Ми ж домовились, що я деякий час посиджу на дієті, - мовила Анна, стараючись при цьому вдати серйозний тон.

- Ну для чого тобі ця дієта, чому ти себе цим мордуєш? Я тобі завжди казала, що ти дуже красива, просто сама ще цього не розумієш. З роками ти ставатимеш все красивішою і красивішою... -  Промовила бабуся і благально подивилася. 

До слова, не було в Анни тієї самої придуманої нею зайвої ваги. Можливо невеличкий підлітковий жирок, який сам пропаде під впливом формування гормонів... Але суть в тому, що вітчим їй стільки разів звертав на цей її недолік увагу, що вона сама в це повірила і не раз виснажувала себе дієтами, які нічого хорошого  не приносили. 

В глибині душі Анна розуміла все, і щоб не образити свою улюблену і найріднішу людину, все-таки з'їла трішки та пішла одягатися до школи. Але не встигла вона зайти до своєї кімнати, як в коридор вийшов він, напевно лише прокинувся...

- Ну що, пампушко, йдеш до школи? Ще не все на кухні з'їла? Я надіюсь не ганьбитимеш мене найближчим часом там, - мовив так ніби й нічого не сталось, ніби просто привітався з нею зранку. А вона зі сльозами пішла далі. Насправді не ганьбила вона його в школі. Просто він завжди мріяв про сина, який буде сильний характером, найкраще вчитиметься і згодом продовжить його невеличкий бізнес. А тут Анна, яка вчилась і непогано, але й не відмінно, та ще й нерідна, не його. Математику та решту точних наук не любила. І то старалася гарно вчитись лише для того, щоб довести йому та матері, що чогось варта.

Коли ж лишалася наодинці, то завжди малювала - лише це заняття її заспокоювало та переносило у свій омріяний світ, де немає знущань, є лише любов та щастя. Вона часто малювала свого батька і щиро за ним сумувала, бо вірила, що він би попри все любив її такою, якою вона є. Мати ж працювала разом з вітчимом і мало звертала увагу на те, що коїться з її донькою. Вважала, що якщо одягнена, нагодована, в теплі, то значить місія виконана і вона хороша мати.

Анна одягнула чорну туніку та джинси, своє довге каштанове волосся заплела в косу. На ноги взула звичні та зручні кросівки. Встала перед дзеркалом і глянула на своє зображення. Великі карі очі з карамельним відтінком, акуратний наче ніс, але ці брекети на зубах робили її невдахою. Якщо недоліки фігури вона ще зуміла приховати під темним мішкуватим одягом, то з цим нічого не могла зробити.

Невдоволена вийшла з квартири та спустилась ліфтом на вулицю, де її вже чекала єдина та найкраща подруга Ніна, з якою вони дружили ще з садочка. Ніна була повна її протилежність. Блондинка з голубими очима та гарною худорлявою фігурою.

- Анюто, ти вже одинадцятикласниця. Невже ти не можеш хоч трішки підфарбуватися та виглядати трохи веселішою? Останній рік в школі, потім доросле життя і ми вільні, - сказала їй Ніна та невдоволено оглянула подругу.

- Ти ж знаєш, що я не люблю косметику та й не вмію толком нею користуватись. Лише виставлю себе ще більшим посміховиськом.

Подруга лише хмикнула на цю її заяву, взяла під руку і вони разом пішли до школи. Ніна щиро любила свою подругу і знала про все те, що відбувається в неї на душі. І своїми порадами хотіла лише допомогти.

Школа була доволі близько від їх будинку, тому через десять хвилин вони були на місці. Пройшли в клас і зайняли свої звичні місця - останню парту, щоб не виділятись та не привертати до себе зайву увагу. Однокласники не любили Анну через її замкнутість та закомплексованість, і часто висміювали при кожному неправильному рухові чи поведінці. Саме тому дівчина замикалася в собі ще більше.

Продзвенів дзвінок, зайшов вчитель, але не сам. Разом з хлопцем, якого Анна бачила вперше. Високий з русявим волоссям, сірими очима та зарозумілим поглядом. Вчитель тим часом заговорив:

- Доброго дня всім! Прошу уваги. До нашої школи перевівся новий учень - Руслан Бачинський. Прошу подружитись з ним та все йому тут показати. Руслане, - звернувся він до новачка, - займи, будь ласка, вільне місце та приступатимемо до теми уроку. 

Він проходив повз ряди парт і мимоволі оглядав нових однокласників. Та коли повернувся в сторону Анни та їх погляди зустрілись, вона просто залипла на ці дивовижні сірі очі й не могла відвести погляд. Хлопець це побачив і лише засміявся кутиками губ та пройшов далі, зайнявши вільне місце. Анна ж не могла зрозуміти, чому так себе поводить, чи то холодно їй, чи жарко....Вона все не могла позбутись дивного відчуття мурашок всередині неї. Цікаво, хто він і чому вона так відреагувала на нього?