ЛОХ

       Кирило справляв враження порядної людини... Втім… Дурниця, яка! Чому «справляв враження»? Можна абсолютно впевнено стверджувати, що Кирило був порядною людиною. Без сумніву! У свої тридцять чотири роки Кирило викладав в інституті. «Математичне моделювання в економіці» – предмет, який користувався високою популярністю у студентів. І з якимось недитячим трепетом, більше схожим на батьківську ніжність, ставилися вони і до свого КирБога. Кирило знав своє прізвисько у студентському середовищі. Він навіть дивувався, що нічого оригінальнішого ці вар’яти не придумали, як просто скоротити його ім’я та по батькові, – Кирило Богданович і перетворити його на КирБога. Хоча… Йому лестило, що це прізвисько було співзвучне легендарним «Кіборгам».

        Він не був одружений, жив зі своєю мамою – Ніною Іванівною, жінкою п’ятдесяти семи років, активною, принциповою та досить жорсткою. І хоча Кирило думав про себе, як про дорослого, врівноваженого і спокійного чоловіка, він, незалежно від свого бажання, завжди червонів як хлопчик, помічаючи відверті загравання з ним з боку молоденьких, симпатичних студенток. Але ні надмірна скромність Кирила, ні постійна присутність матері, не були основними причинами того стану, в якому він перебував. Холостяком Кирило залишався через одну з рис свого характеру. І, як це, на перший погляд, не дивно, саме ця риса характеру не давала Кирилу можливості зблизитися з жодною жінкою, руйнувала, причому дуже стрімко, всі його спроби побудувати тривалі відносини і створити, зрештою, сім’ю. Кирило був довірливий. Ні, він не просто був довірливий. Кирило був патологічно довірливий. Хоча, чи може бути довіра патологічна? Скоріше такими були наслідки для Кирила.

      Іноді він простоював годинами з букетом потроху в’янучих троянд під пам’ятником вітчизняному генію в очікуванні дівчини, яка, погодившись обов’язково прийти на побачення з ним о сьомій вечора, зовсім не збиралася цього робити. Зрідка, траплялося навпаки, дівчина чекала на нього, але він, озвавшись на запевнення колеги по роботі, що у того раптово і катастрофічно захворіла улюблена двоюрідна тітка, підміняв його на черговій парі і... Ніяк не міг наважитися, зателефонувати й попередити свою чергову «обраницю». Наслідки зрозумілі?

      Довірливість Кирила створювала йому безліч проблем у особистому житті. Кожен його заробіток відразу ж помітно танув. Десяткам оточуючих його людей терміново була потрібна сотня-друга до наступної зарплати, і він покірно позичав під обіцянки неодмінно, безумовно повернути максимум через тиждень, які, практично, не виконувались ніколи. Обіцянки…

      Скільки недбалих студентів вимолювали у нього на іспиті малесеньку «трієчку», під «святу» обітницю прийти до нього через два-три дні з назубок вивченим предметом і все-все здати, як годиться. Ці нероби чудово знали, що КирБог у призначений час годинами чекатиме їх на кафедрі та, природно, не думали приходити. Нотації, які час від часу влаштовував йому завідувач кафедри, нажаль, жодного результату не давали. Наступний іспит знову закінчувався тим, що чотири-п’ять «успішних трієчників» змушували Кирила просто вбивати свій власний час, цілодобово просиджуючи в інституті в очікуванні їхньої фантасмагоричної появи.

      Наразі, слід зауважити, що сам Кирило не вважав такі години зовсім даремно витраченими. Він заповнював їх своїм улюбленим заняттям,  – читанням. Читав він багато і коло його інтересів виходило далеко за межі математики, яку він, безумовно, безмірно вшановував. Філософія, соціологія, психологія, богослов’я, езотерика, педагогіка та багато іншого. Як прискіпливий археолог він перекопував сторінку за сторінкою, погоджуючись, захоплюючись прекрасними думками автора, але іноді, – сперечався, відкидав неприйнятні для нього ідеї та відразу, на полях книги, записуючи всі свої аргументи, формував свою, власну точку зору.

      Як не дивно, але Кирило особливо і не страждав від, так званого, недоліку свого характеру. Здавалося, що він взагалі не помічав тих проблем, до яких призводила його надмірна довірливість. Чого не можна сказати про його матір. Ніна Іванівна не могла і не хотіла миритися з таким станом справ. Вона намагалася використовувати усі методи, які могли бути в її розпорядженні, щоб виправити, перебудувати, переробити поведінку сина. Вона вмовляла його, просила, благала, – без толку. Вона гнівалася на нього, скандалила, лаялася, кричала, – з тим самим ефектом. Перепробувавши всі можливі засоби, і не просунувшись у досягненні мети ні на крок, Ніна Іванівна вирішила вдатися до допомоги «важкої артилерії». Єдина людина, яка була здатна їй допомогти, – це Сергій. Кирило товаришував з Сергієм із самого дитинства. Вони познайомилися ще в дитячому садочку. Разом пішли до школи. І навіть сиділи за однією партою. Разом вступили до одного і того ж інституту. Лише, Кирило – на механіко-математичний, а Сергій  на філософський факультет. І до того ж, Сергій був, фактично, єдиною людиною в оточенні Кирила, яка ніяким чином не користувалась  його довірливістю.

      – Авжеж, наш філософ повинен вправити моєму телепню мозок, – переконувала саму себе Ніна Іванівна, – Він зуміє! Знайде, обов’язково знайде потрібні слова!

      Вона зателефонувала Сергію, зустрілася з ним і висловила йому все, про наболіле, що не дає їй ні дня, ні хвилини спокою.

      Сергій пообіцяв неодмінно поговорити з Кирилом і зробити все, що від нього залежить, щоб переламати ситуацію і, нарешті, відкрити очі цьому зрячому сліпцю, своєму найкращому другу і, на жаль, такому тюхтію, – Кирилу.

      Після розмови з Ніною Іванівною, Сергій поринув у спогади. Спогадів про раннє дитинство було мало. Якісь уривки, епізоди, фрагменти… Чомусь запам’яталися темно-коричнева шубка з цигейки і в’язана з товстої нитки бридка, вогненно руда шапчина, зав’язки якої мама завжди жорстко затягувала йому під підборіддям. Він ненавидів це зимове «екіпірування». Мабуть, тому і на все життя зненавидів зиму.