43. День мороку.

Аерокар повільно летів собі на одній хвилі з піщаною бурею. Всередині шепіт розривав голови та душі тих нечисленних уцілілих, кому вдалося прорватися крізь кільце облоги Танартіса. Двоє послідовників володаря порожнечі мовчки прямували до Ірваніан Соскаліт, їхні пасажири теж мовчали, але говорити бажали надто сильно. Силою порожнечі рука Івани зігнулася, а зброя поклалася їй на коліна. Фінерей так і не ворухнувся з моменту, коли сів у аерокар. Вони вдвох все чули, все відчували, але ні говорити, ні ворухнутися не були здатні. Паралізувала їх сила порожнечі. Крізь недовгий час перетворився нерозбірливий шепіт у славний прекрасний хор нігіліонів, чиї душі навічно прикуті до Гіліону. Чула найманка та молодший Нуметрайн величний інформаційний спів, чули різноманітні голоси, які були щасливі, адже виконували свій обов'язок в ім'я Очищення, яким майже вдалося досягти повноти своєї місії. Але своїми стараннями вони задоволені, адже минулого разу їм вдалося звільнити стільки спотворених світів…

Стараннями швидкості та справності аерокару вдалося дістатися "Дітям порожнечі" та двом полоненим до Розколу Венори. Ще через кілька хвилин з усіх сторін оточили їх вапнякові колони, обмальовані дивними ієрогліфами, від яких розмножувалася тінь порожнечі. Алартай знизив висоту та швидкість польоту аерокара, здійснив плавний маневр повороту. Направив він усіх до скель білих, в яких відчинився замаскований шлюз. Транспортний засіб залетів у просторий прохід, який за формою та архітектурою і сірим кольором нагадував товсту кишку. Не вдавалося Івані водити очима, але бачила вона темно-зелене сяйво, яке зі стелі падало прямо на них. За сто метрів відчинився ще один шлюз, і аерокар опинився у ромбовидному ангарі, зітканому з сірих органічних тканин. Алар плавно приземлився поруч з іншими транспортами, серед яких були і знайомі бойові літуни, і зовсім дикі інопланетні засоби пересування.

Щойно зрадник, який заманив у пастку колишніх друзів, зіткнувся з твердою поверхнею, він покинув зі своїм напарником салон. До них на посадкову площадку примчали два літаючих автоматичних механічних пристрої з сірого матеріалу, і коли задні двері відчинилися, вони схопили полонених у свої міцні обійми. Ефект паралічу спав, але рухатися з них двох все одно ніхто не міг, а от говорити вони були здатні, чим і скористалася Івана:

– Ти що коїш, виродку? – злобно зверталася вона до Алартая, який стояв навпроти неї.

– Рятую ваші душі, – монотонно посвятив він полонених у свій простий план.

– Ти знущаєшся? – продовжувала Івана. – Оце все – порятунок душ людей?! – кричала вона на Алартая. – Ви в місті побоїще влаштували! Це ваші методи привернути до себе більше послідовників?! Ви просто хворі закодовані виродки!

– Мовчи, – спокійно наказав їй напарник Алартая та застосував до неї свої сили. Тепер вона не може говорити. – Тобі не зрозуміти, що таке порожнеча та Очищення, поки не відчуєш ти дотиків батька порожнечі, – договорив він холодно та без емоцій.

– Навіщо ти це робиш? Що вони з тобою зробили? – схвильовано питав Фін до старшого брата, якого він просто не впізнає.

Блідий. Очі сірі. Худий. Коли Фінерей побачив Алара біля Танартіса, то мав він звичайний повсякденний вигляд, а зараз виглядає наче створіння максимально наближено схоже на людину. На собі раніше він носив пальто, але зараз ілюзія спала, і перед ним йшов чоловік у сірому комбінезоні. Зовсім інший, незнайомий чоловік, який до того ж затягував з відповіддю.

– Я роблю це в ім'я порожнечі, – спокійно повідомив Алартай.

– Тобі просто прочистили розум, – вирішив тиснути далі Фін, але не підвищуючи тону голосу, не виказуючи агресії, щоб і йому рота не закрили. – Послухай, що ти кажеш… Я бачив видіння, мені говорив володар порожнечі. Це все лише брехлива агітація. Я не знаю, що вони до тебе застосували, але ти вже не та людина, якою був раніше…

– І ніколи нею не стану, – відповів Алартай. – Ти надто багато був у полоні брехні, бідності, виживання, алкогольної залежності. Ти не бачиш, не чуєш, не відчуваєш, не знаєш. Ти в полоні. Ти чув голос володаря порожнечі, а отже усвідомлюєш та знаєш, які його справжні цілі, та на що вони спрямовані.

– А тобі його цілі відомі? Звідки тобі знати, чи справжні вони? Ти просто сліпо віриш… Це ж настільки елементарно. Стільки в галактиці людей, які так само дурять та використовують інших у своїх цілях. Цей володар порожнечі взагалі на людину не схожий, але ти йому віриш та допомагаєш нищити і вбивати інших людей.

– Мені все відомо про наше завдання, про цілі володаря порожнечі. Я все знаю, все бачу, все чую. Скоро й ти будеш знати. Лише трохи почекай. Вам призначена зустріч з батьком порожнечі. А тепер – помовчи. – Тепер і молодший детектив не міг промовити ні слова.

У повнісінькій тиші пройшли вони по мережам просторих коридорів. З підлоги підіймалося темно-зелене світло, всюди блукали тіні, силуети людей, механізми, які зі стражданнями тягалися туди-сюди, виконуючи якісь важливі функції у Храмі сну. Холодні міцні обійми двох транспортерів навіть і не збиралися послабитися, хоч би як Івана не старалася сіпатися. Потім дійшли вони до атріуму з невідомою кількістю рівнів. Незліченна уява нігіліонів сягала темних глибин Персепеї. Велике переплетіння коридорів та проходів тягнулися у вічність. Івана подумала, що це була центральна база "Дітей порожнечі", але як же вона помилялася. Колись у них будуть десятки космічних станцій, а центральною базою стане корабель, більший за Обрій.

Підійшли до прірви всі вони та стали прямо перед поглядом у ядро планети. Щойно засвітилося перед ними біле світло, ступили "Діти порожнечі" разом з полоненими туди, а після цього миттєво перенеслися у глибинні рівні, де примостилася квантова молекулярна установка для миттєвого переміщення у космічному просторі, де встановлена аналогічна установка. Нарешті дійшли вони до місця, яке охороняла ціла армія мініатюрних дронів, турелей, людських ботів, роботів нігіліонів, "Дітей порожнечі". Ввійшли Алартай та його напарник до КМУ після оцінки їхньої лояльності володареві тьми та перевірки полонених. Після того, як переконання в необхідності їхнього перебування тут стало остаточним, охорона пропустила четвірку далі. Купол прийняв їх з темрявою, мороком, вібраціями від центральної колони та тисячі арок, що висмоктувалися з неї на рівній відстані. Фін зміг порівняти це видовище в темно-зеленому сяйві з перевернутою донизу кульбабкою (які люди завезли на Нерокспонію).