41. Містопія мору порожнечі: Третя фаза.

Дні стають темнішими. Надія втрачає сенс свій. Хвилини – довшими. Миті – вічними. Тягар совісті набуває небувалих масштабів. Хвилями-хвилями-хвилями деструктивної депресії накриває людей, темними та моторошними. Нескінченними витками павутиння окутує свідомості, а вони все ще намагаються вирватися, намагаються врятувати себе, близьких та рідних. Але не вдається їм, не вдасться їм, а темрява затягує їх, поглинає. В’язке павутиння вже окропило ув’язненням навічним у стражданнях персонажів нещасної історії. Між чорним та сірим намагалися вони знайти проміжок, щоб там заховати від усіх щастя своє. Між чорним і сірим намагались, але не знайшли там світла, а тільки вічний морок, вічні страждання, біль та втрата. Подорож від початку життя та до його завершення передбачає завершення та переродження у новому єстві з оновленням життєвого досвіду, але завершення історії людей на Персепеї матиме наслідком тільки порожнечу, вічну службу порожнечі.

Небо над Танартісом не передбачало зараз та більше ніколи зав’язати свій танець зі світлом. Промені відбивалися від штучного щита володаря порожнечі. Вітер прорубував собі дорогу крізь енергетичне поле системи тераформування, а слідом за ним нісся безумний шепіт сіотерсісу, активно впливаючи навіть на тих людей, у котрих була висока стійкість. Протистояти інформаційному потоку зі знаннями володаря порожнечі не було ні у кого здібності. Морок затягує петлю над простором колоній та протягує свою долоню до сусідніх міст людських. Планетарні захисники майже всі служать володарю порожнечі, а ті, хто ще не втратив розум та боявся за своє життя, за життя родин своїх, зібрали речі та втекли з Танартіса. Те ж саме стосується й решту здорових на глузд колоністів – вони втекли у інші куточки Квантової Коаліції або ще далі.

Свою службу завершив пост Бестілії нескінченної Добродії, коли сімдесят відсотків його персоналу на чолі з колишньою старшою жрицею Амелією тіс Урхулас пірнули у космос на зустріч з місцем, котре прийме їх та Добродію. Протягом дня зібрала вона свою паству та направила їх за собою у космічний порт, де найпершим же кораблем покинули межі Персепеї. Після відокремлення від Бестілії їхня нова ціль шукала себе десь на краєчку людської цивілізації, де потрібна буде допомога біженцям та колоністам. Амелія передбачала скорий розвал Міленіуму колоній, а з ним і Бестілії нескінченної Добродії. І з розпадом Бестілії люди просто забудуть про Добродію та ту ідею, котра сформувалася первинною, а не тією, якою стала вона зараз. Ціль цієї доброї жінки тепер зав’язана на тому, щоб не дати Добродії канути у небуття. Адже богів тримають живими віра та послідовники.

До втікачів намагалася приєднатися й Івана Кор’Скіф. В останню мить, перед тим, як небо затягнуло, вона все ж таки вирішила, що вже час вирватися, покинути нещасного та зламаного Фінерея Нуметрайна. Адже… пошуки Алартая Нуметрайна не передбачали вже ніякого успіху, але Фін старався, вірив, сподівався, шукав. Блукав він по колонії та шукав брата свого, рахуючи його пошуки за останню життєву ціль. Вважаючи за непотрібне когось попереджувати, найманка намагалася замовити квитки на корабель дистанційно, але нічого не вийшло, адже порт закритий через надзвичайний стан у колонії. Не покидаючи надії, намагалася Івана відшукати можливості серед банд, от тільки всі як один відмовляли їй. Всі відмовляли, адже кораблі їхні не здатні покинути колонію. Вони або не пробиваються через хмаровий заслон, або ж їх знищують “Діти порожнечі”, котрі взяли у кільце Танартіс.

В останню мить перед накриттям куполом колонії прилетіла спеціальна комісія, але приховано та конспіративно для влади Персепеї. Їхня першочергова задача – вияснити, чи відбувається щось протизаконне. І вже в перший же день стало їм відомо та зрозуміло, що у колонії відбувається масове беззаконня. Починаючи з того, що хтось незаконно ввів надзвичайний стан у Танартісі, навіть не поставивши у відомість планетарне керівництво. Потім же накрило колонію чорними хмарами. На очах у комісії хтось знищив космічну каравелу, котра намагалася прорватися крізь хмари, а розвідні дрони зафіксували знищення корвету на околицях Танартіса. У нетрях відбуваються сутички між бандами, а як вияснилося годинами пізніше, то боротьба відбувається між “Дітьми порожнечі” та бандами, а також залишками Бестілії нескінченної Добродії. Для них було великим дивом та небезпечним сигналом, що бестіліанці покинули колонію ще й не в повному складі.

Десь в глибинах нетрів у барі “AUMS”, у закладі Ласт Вентуріас, засіли для короткої наради у підвальних приміщеннях комплексу бази контрабандистів, детективи, сама Ласт Вентуріас та її підручні, котрі ще здатні приймати якісь організаційні рішення.

- Але як же мій брат?! – вимагав відповідь Фінерей. – Ми навіть і сліду його досі не знайшли!

- То й що?! – фиркнула Ласт. – Я своїх людей теж не можу знайти! А скільки я втратила вже – ти навіть не уявляєш!

- Вона права, - підтримувала контрабандистку Івана. – Треба евакуюватися з міста.

- Про це я і говорю, - огледівши присутніх поглядом, продовжила свою думку Ласт. – Збираємося, вантажимося та валимо звідси нахер. Я знаю, що ці тупоголові “Діти порожнечі” тримають колонію у кільці, але ми можемо спробувати прорватися. Попереду поставимо броник, транспортник посередині, а ззаду ідентичні машини, але з майном.

- Я чув, що сьогодні виродки збили два кораблі, - зауважив один із підлеглих Ласт. – Один намагався крізь ті кляті хмари пролетіти, але так і не пролетів…

- Я все знаю, - психувала Ласт. – Що ви пропонуєте мені?! Сидіти і слухати цей шепіт?! Та я скоро рехнуся! Не хочу втратити розум та кожну хвилину спостерігати глюки! Або ми валимо, або вмираємо! Коли до вас дійде?!