37. Дзеркало порядку: Останні з Бестілії.

Думки ж старшої жриці, яка із заплющеними очима продовжувала розмірковувати, присвячені були інтенсивності та потужності подій, що напали на пост Бестілії. Для неї все це – катастрофа. Щойно вона ледь не вмерла від страху, хоч і знає, що є більш “гарячі” точки, де служать її брати та сестри. Щойно вона зустрілася з представником іншої релігії, послідовником іншого богу, котрий з точки зору “LUCEFTTI, PTOTECTON, CALIDDI” являється темрявою та злом. Але чудово усвідомлює Амелія, що Бестілія, котра представляє Добродію, не менше зло за “Дітей порожнечі”… Її більше хвилює зараз те, що декілька хвилин тому жінка ледь не померла разом зі своїми підлеглими. Ледь не загинула та не попрощалася з життям. А все через те, що Бестілії начхати на своїх дітей. Їм все одно, що відбувається та де відбувається, і жодного рішення не було прийнято для того, щоб пост у Танартісі отримав якусь допомогу. Все впало на плечі Амелії тіс Урхулас…

Бестілія чи відвернулася від Добродії, чи і далі подає на Неї надію, але велетень монструозний надто міцно охопив пальцями своїми вітчизни та Секстилію. Невідомо зараз старшій жриці. Невідомо… Стільки років витрачених у порожнечу. У порожнечу… З такими ж успіхами Амелія могла не приєднуватися до Бестілії нескінченної Добродії, а просто відколотися від неї та заснувати свій храм. Могла б там старша жриця самостійно лікувати, вчити та захищати бідних та безпомічних людей у віддаленому та забутому Міленіумом світі. Крізь думки чула жінка, що врятовані вдячністю її поливають за порятунок, але що з того, якщо Секстилія їм заборонить покидати Персепею? Вони приречені… Якщо відвернуться, то місерікорди або інші найняті команди будуть переслідувати їх доти, доки у Бестілії є гроші, а гроші у неї будуть, поки існує Міленіум колоній.

Не хотіла вона признавати цього факту до останньої секунди, але пост буде зметений. Амелії довгий час доводилося бути тихим спостерігачем за тим, як ситуація у колонії розпалюється та переходить щоразу на новий рівень, але, не дивлячись на інтенсивність та об’ємність її доповідей, ніякого втручання не дозволялося, а коли “захворів” її послушник, і Бестілія не здійснила ніякого втручання, то віра у порятунок впала до мінімуму. Вони обміняли його на тимчасове перемир’я без відома начальства. Лише приреченість та нескінченні молитви Добродії.

На сцену вийшов новий бог, в якого люди вірять повною силою. Якщо вірять у бога – він існує. Активність його послідовників неспокійна, хаотична, агресивна. Вони роблять все, щоб підірвати стабільність та спокій Танартіса. Колонія і без того була на межі кризи через наближення війни. Тепер же колонія на межі самознищення. Новий бог людей передвіщає зміни та відсторонення старих порядків, до котрих належить і Бестілія нескінченної Добродії. Їх догми, ідеї заволікають багато слабких вірою розумів, тому ряди їх швидко поповнюються. Вони володіють або невідомою силою, або технологіями, котрі виводять їх на голову вище від звичайних людей, придаючи “Дітям порожнечі” містичних здібностей.

Темрява згустками мороку та жаху напливала на колонію, її мешканців, гостей. Амелія з жахом уявляла, яке кровопролиття розв’яжеться, якщо залишаться вони тут, на планеті-пустелі, на Персепеї проклятій та злій. Ще у першу мить, щойно прилетіла вона з Бестілією на Персепею, то впізнала у пустелі примару року людського. Вона бачила керівництво та стан соціальний, гуманітарний у нетрях. Тоді ще жриця впала у відчай та щосили намагалася повернути людяність Танартісу. Як же боляче та тяжко на душі, коли минають роки не одні, але ситуація незмінно кепська, гидотна, противна. Стільки вкладених сил, стільки втрачено часу… І не з причини її власної чи колективної некомпетентності на посту. Не з причини того, що на початку роботи мешканці нетрів якось негативно до них ставилися, а у самому серці Бестілії. Через це ще більш шкода Амелії.

Нарешті транспортер дістався до пункту призначення, де вже зустріла їх бригада медиків. Амелія, виходячи у темний двір під сірим небом, спостерігала за другим літальним апаратом, котрий збирався забирати групу місерікордів, що закінчили обстеження нещодавно оточеної будівлі. Капітанові Зігістору Рівестріну вона промовила, що збирається доповісти Секстилії, а його тим часом попросила через годину зібрати весь персонал посту у максимальній кількості, лишивши тільки охорону по периметру. Капітан кивнув. Спостерігаючи за втомленою жінкою, передбачав він, що її промова буде ще більш понурою, якщо Секстилія не відгукнеться на клич допомоги.

Плавно дотягнула себе Амелія тіс Урхулас до кабінету. Помічниця її прийнялася питати за конфронтацію, паралельно молячись за братів та сестер, але відповіді так вона і не почула від старшої жриці. Лише команду: “Збери всіх моїх заступників та персонал посту у санкторії через годину”. Зачинилася вона у кабінеті, сіла за стіл, ввімкнула інформаційну сферу, обрала один із методів зв’язатися з “Фідемією” – міжквантовий зв'язок. Небагато моментів пролетіли поруч, як на виклик відреагував вузол службового зв’язку “Фідемії”. Вітчизна, корабель Бестілії, була забезпечена потужним обладнанням зв’язку як на планетах розвинутих, тому затримка не була значною.

- Ми – Добродія! – почула вона голос штучного оператора.

- Добродія – ми, - втомлено відповіла Амелія. Надто втомлено, що оператор був вимушений задати питання для перевірки.

- Чого найбільше просимо ми у Добродії? – пролунав холодний голос з тієї сторони.

- Просимо не відвертатися Її від тих людей, що загубилися серед темних лісів брехні, - так-само втомлено відповіла Амелія.

- Ідентифіковано по голосу та локації наступну особу – старшу жрицю Бестілії нескінченної Добродії, Амелію тіс Урхулас. Слухаю уважно ваш запит.