35. Дзеркало порядку: Безодня.

Проходять години. Але ніякого результату. Проходять години, але пошуки не дають порятунку. Проходять години, а темний похід містичної організації розмножує свою тінь по колонії, а також її околицям. Проходять години, але безсила Ласт Вентуріас намагається всіма силами вчепитися за будь-яке джерело інформації, щоб відшукати найзлішого на дану мить для неї ворога, але марно. Години проходять, вода тече, вітри ганяють піщані бурі, Персепея повільно обертається навколо Цаерії, навколо своєї осі. Тіні стрибають перед горою, за горою. Пройшло дві доби, пройшли години, але з миті останньої зустрічі з монстрами невідомих викрадачів, котрі служать володарю порожнечі, так і не вдалося впасти на слід Граніета Вінкерса. Він просто зник, після розмови з детективами, після зникнення Алартая Нуметрайна.

Взяли контрабандисти наводку на його старий маєток та квартиру у центрі Танартіса, але там тільки порожнеча. Обшуки навіть не підштовхнули їх на повне усвідомлення того, що планетарний захисник втратив розум та просто служить порожнечі, намагаючись допомогти комусь досягти своїх безумних ідей. Краплинку знайому побачили Івана та Фінерей: жоден з носіїв інформації такої не мав на собі. Вони повністю чисті. От тільки ні шепоту, ні артефактів, ні ієрогліфів, ні будь-якої атрибутики його належності до культу не знайшли. У цьому відношенні він був чистим. Обережність колишнього легата Легіону правосуддя та його професійні звички прикривають його перед законом, створеним Квантовою Коаліцією. І всі у команді детективів переконані, що він просто подає себе у якомусь службовому відрядженні, а його начальство, котре стовідсотково працює з ним, допомагає давньому послідовнику володаря порожнечі. Все заради влади та сили, котру він дарує… Івана чудово пам’ятає та розуміє, яку силу дарує володар.

Марно. Марно. Всі пошуки виявилися марними. Шелестіти Ласт почала у нетрях та околицях Танартіса, де ж шукати Вінкерса та його прибічників. Підтягувала союзні банди, шукала на їх території, дізнавалася у них, але ті краплинки, ті знання, що дарували вони їй, були набагато слабшими, тьмяними. Ласт та пара детективів знали і могли більше. Пошуки на чужій, не підконтрольній території, ледь не довели до війни банд. І найбільша проблема в цьому крилася в питанні того, що люди не вірили, не могли повірити у реальність лайна, котре відбувається навколо, котре майже як буденність протікає від дня у день. Гострі кігті звіра у той час підкрадалися, наближалися, оточували, нападали. Можливо, ворог у тіні саме цього і добивається, щоб ті, хто полюють на нього, перебили один одного, ще навіть не впавши йому на слід.

Марно. Минали години та дні. Ласт безуспішно продовжувала досліджувати та висліджувати уявну для неї здобич, хоча сама насправді нею була. Готувалися заходи для введення Танартіса у хаотичний стан, і зовсім не злочинний світ готувався до створення його. Злочинний світ мав одним із перших пасти та зруйнуватися. От тільки не знали про це ще мешканці колонії, але лише напружено та злякано блукали по нетрях та вулицях, чуючи шепіт, відчуваючи страх та душевний біль від агресивних дій невідомої природи та походження. Шепіт та візуальні галюцинації приходили тепер не тільки уві сні, але і вдень, і посеред натовпу. Діяли вони не на індивідуальну персону, а на групу людей, навіть у людних місцях з щільною концентрацією. Марно. Минали дні…

Марно. На час якийсь залягли вони на дно. Детективи та контрабандисти завмерли, ховаючись у тінях масової істерії, боротьби проти незримого та невіданого. Безсилі планетарні захисники (у більшості через те, що керівництво стоїть у голові хаотичного рейду на психічний стан колонії) не здатні протистояти у боротьбі з містичним. Темні сили потроху та потихеньку вторгалися у душі нещасних. Квантовій Коаліції, котра намагається всіма силами протистояти агресивному сусіду-гіганту, зараз не до хвилювання людських мас у віддаленій і забутій колонії. Тому всі проблеми у Танартісі тепер на плечах мешканців Танартіса. Залеглі на дно шукачі істини у мовчазному соромі приховувалися від безладу на вулицях на базі Ласт. Відвідувачів у бар стало значно менше. Люди вічно чують тихий-тихий шепіт. Чують його і Івана з Фінереєм, але їхні загартовані у суровому житті душі опір чинять страшний сіотерсісу володаря порожнечі. Минали дні…

Минали дні, і пошуки затихли, і останні надії на успіх вивітрювалися разом із світлом над Танартісом. В останні миті проклятого існування негідні думки відвідували найманку та детектива. Перша мала бажання втекти з планети, з котрим вона ніяк не могла боротися, кожного дня вигадуючи все нові і нові аргументи для того, щоб лишити себе на Персепеї. Івана хиталася на промені впевненості її присутності на планеті, котру б’ють з двох напрямків – і це лише ті, про які вона знала. В один день, в одну мить, коли їй повідомили, що у нетрях була перестрілка між місерікордами Бестілії нескінченної Добродії та бандою, котра вже відкрито проповідувала про володаря порожнечі, то у цю мить найманка вже збиралася шукати транспорт за межі Квантової Коаліції. Але… борг. Борг та совість, а також те, чому її навчали у племені в далекій юності, змусили все ще потриматися її та хоча б бути присутньою поруч з Фінереєм.

Другий, тобто менший детектив Нуметрайн, не знав вже, як боротися з відчаєм. Вже тиждень, вже тиждень! Тиждень! Десять днів пройшло з моменту того, як викрали його старшого брата, а вони вперлися у глухий кут. Глухий… Мовчанням відповідає йому розслідування, в серце якого він вкладає весь свій відчайний крик. І от вони, ціла банда, що могла займатися та продовжувати вести справу, якою б вона не була безнадійною, сидять у схованці, готуючись боронити свою фортецю, клуб “AUMS”. А могли б… Могли б шукати, розвивати свої знання у напрямку неймовірно агресивного культу. Могли б вже впасти на слід брата та відшукати той храм, звідки сягають порожнечі культисти. Тому душа Фіна страждає, плаче, гниє. Потроху, з кожною годиною бездіяльності, вогонь у його серці затухав, слабішав, гинув та вмирав. Дуже скоро від ситуації, що нагніталася навколо, він буде вимушений зробити те, що робив завжди у критичних ситуаціях: тікати. Тікати так далеко, що просто забути про існування Персепеї і ті дні, що прожив він з братом, опісля втечі з Легіону війни.