30. Парадокс порожнечі: Вершники глейзерів.

І от вони знову в русі. Знову розслідування та пошуки ведуть їх по стежці сірій і бляклій у забутій колонії людей посеред холодного і нескінченного космосу. Страждання та біль буденний – супутники кожного, хто в ній об’явився навіть як гість на декілька слів з цієї жорстокої, але повсякденної історії, котрих у космосі людському тисяча тисяч. Темрява та свист вітру протягом доби страждання насилають піщані. Шепіт таємничий, скрегіт підприємств пустих та позбавлених роботи. Ревіння двигунів аерокарів, гудіння пустотних двигунів фрегатів, що збирають ресурси з планет для ведення війни з Міленіумом, вий жінок та дітей, котрі відпускають чоловіків, батьків – планетарних захисників – на затяжний і довгий конфлікт. Блукають бездушні машини по місту, виконують мовчки покладені на них завдання, літають дрони, інші корисні безпілотні апарати, що використовують ті чи інші можливості планети на благо людства.

Аерокар темно-жовтий плавно собі мчався над хребтами та пагорбами піщаними. Небо знову чисте, блакитне. Ні сірості, ні хмар товстих, ні пилових хвиль. Обстановка лагідна навколо Танартіса, що сприяло підвищенню настрою детективів та контрабандистів поруч. Але всього на мить, адже перші згадали те, що їм довелося пережити у розслідуванні, а другі усвідомлювали, що Ласт Вентуріас у погоні за своїми викраденими товаришами (коханцями) відправляє їх у резервацію на обстеження аванпосту Легіону війни Міленіуму колоній. Івана знає, що ця подорож (глобальна, а не поїздка на аванпост) скінчиться кровопролиттям масштабним; Фінерей боїться та сумує за братом; Маркус тремтить, адже знає, що його може чекати та ж доля, що і послушника Бестілії нескінченної Добродії. Всі, хто почув шепіт володаря порожнечі, але не контактував з порожнечею та не проходив спеціальні тренування і підготовку, приречені стати душевно хворими, загинути від скаженості.

Їм вдалося дізнатися немало цікавого на посту Бестілії, але все одно це не привнесло достатню кількість піщинок, щоб скласти хоча б малий фрагмент картини того, що вони мають. Проникнення у підвальні приміщення та спілкування з одним із хворих тільки більше напрягло їх та налякало. Подібна доля та розклад можуть настигнути і Алартая, як здавалося Фінерею. Старша жриця, Амелія тіс Урхулас, не мала того права та дозволу від Секстилії, тому не позбавила страждань та болю свого підлеглого. Хоча на думку всіх трьох у аерокарі вона мала його випустити, щоб той навів їх на викрадачів людей. У крайньому разі вона повинна була б просто позбавити його страждань, адже хвороба не могла вилікуватися, а Секстилія з невідомих причин не бажала займатися лікуванням.

Вчора ввечері нічого не лишалося детективам, окрім як повернутися з доповіддю до Ласт та чекати у напруженні на наступний день, щоб далі ворушити гніздо хижацьке. Фін не пиячив, хоча манило його. Лише прийняв душ, поїв, впав у ліжко. Івана у черговий раз перевіряла своє спорядження та арсенал, чистила, готувала зброю, проводила його аналіз та калібрування. Душ та їжа її зацікавили у глибинах нічних, коли вона здійснила невеликий обхід по їхній квартирі та околицях на території контрабандистів. Коли ж нічого підозрілого не відшукала найманка з коротким фіолетовим волоссям, то зі стабілізованим моральним станом повернулася у номер, прийняла душ та пізньою вечерею зайнялася. Сон що у неї, що у Фіна був неспокійним, бентежним. Блукали вони у спальнях своїх стурбовано, чекаючи нападу з тіні від ворога, що діє таємно та страшно.

Тепер же вони у аерокарі. Не дивлячись на психологічний стан Маркуса, його начальниця все одно відправила контрабандиста разом з детективами, щоб обстежити і переглянути місцевість. На кордоні з резервацією, у підземних тунелях та печерах на них чекатимуть розвідники та трапери, що працюють на Ласт Вентуріас. Об’єднавшись з ними в одну групу, вони просунуться вглиб резервації у напрямку Розколу Венори та дістануться вже знайденого аванпосту. Ласт Вентуріас знову бажає відправити туди спочатку оперативну групу, а вже потім проводити поглиблене вивчення. Тільки в цей раз, що трохи заспокоювало Маркуса, жінка дозволила використовувати технічні засоби. Тобто першими зайдуть роботи та дрони. Якщо вони знову побачать ритуальні кола, то ніхто з живих не стане заходити всередину. Якщо побачать…

І от нарешті водій кара став знижатися. Навколо горизонт заполонили скелі помаранчевого кольору, гігантські змії колись прокладали собі шлях по цих каньйонам до своєї барлоги у Розколі Венори. Саме у цих перехрестях скель і збудували собі перевальний пост контрабандисти, де ввозять на територію персепейців цікаві для них товари, та звідки вивозять тих же персепейців та цінні їхні товари. Аерокар влетів у невеличкий каньйон, гра тіней закрутилася на вікнах. Фінерей задовольнявся подібною виставою, але не настільки, щоб максимально відволіктися від ситуації, в яку він встряв. Збавивши швидкість, зробивши віртуозний розворот, пілот направив своє авто на площадку біля печери прихованої спеціальним голограмним пристроєм, котрий замаскував її під звичайний фрагмент скелі.

Аерокар впав плавно на м’якеньку піщану платформу посадкову, після чого замість скелі всі пасажири та пілот побачили печеру, з якої вийшла група людей їм на зустріч. Маркус та його захисники вийшли з транспорту та направилися до розвідників і траперів. Після потискання долонь між контрабандистами, відбулася довгоочікувана розмова про деталі їхньої подорожі:

- Вітаю, Маркусе, - промовляв темношкірий з світло-синіми очима розвідник у жовто-піщаній екзоброні. – Піски вже зачекалися на тебе. Як давно ти не працював у полі?

- Десь пів року стандартного не ходив, - відповідав Маркус, оглядаючи місцевість. По ньому було видно, що поза колонією та у проміжку між нею та аванпостом він почувався набагато краще. – Можливо, скоро повернуся до вас. У Танартісі вже неможливо працювати.