27. Вартові білого: Спів по забуттю.

Пробудження? Свідомість? НІ. Свідомість? Пробудження? Єдиний розум. Єдиний розум. Всебуття у самотності. Апатія. Самотність. Єдиний розум. Пробудження. Пробудження. Морок… Усамітнює, охолоджує, зітхає. Пробудження. Єдність. Життя.

Не один Фін тоді перебував у видіннях, у спогадах, думках та фантазіях. Замкнена у просторі чужої свідомості була і Івана Кор’Скіф. Але не став володар порожнечі її проводити по власних думам, а повів по спогадах самої найманки, щоб змогла вона побачити, наскільки сильно помиляється, що продовжуєте слідувати за людьми, що не відвернулася від них, хоч можливість така і була у неї. Повів спогадами дитинства, але не такого безтурботного та щасливого як у більшості дітей людського виду. Змушена зараз Івана була спостерігати за тим, чого понад усе боїться, що понад усе ненавидить. Її життя, її залежне від будь-кого життя.

Знову вона – планета степова, пустельна. Планета – мисливські угіддя. Але не для людей, а для хижаків, що всюди рискають, шукаючи аби посмакувати людиною. Планета, про яку люди з віддалених зірок колись забули. Планета, на якій древня колонія розпалася та перетворилася на багато громад, яким довелося у розвитку своєму повернути назад. І крізь стандартні людські століття стали ці громади племенами невеличкими, яким, окрім війни між собою, доводилося ще й зустрітися зі смертельною фауною. Перші шість років на планеті довгого дня, поки не стала Івана підлітком, звали її Намінея Байнолд, що у племені її значило “Освітлена кров’ю”, адже матір народила її на полюванні.

Коли їй стало шість років, то більшості дітей у межах “цивілізованого” людства по стандартах було вже дванадцять років. Саме тоді в той час на планету явилась спеціальна експедиція Обрію по приєднанню загублених світів до держави людей. Саме тоді десятки кораблів припхалися у савану, розмістили там свої табори та прийнялися вести інтеграційну діяльність, щоб відпрацювати план свій. І от що вірно підмічено, група вчених тільки удавала процедури інтеграції. У дев’яти з десяти випадків їх цікавила розвідка та доповідь у Обрій про присутність різноманітних цінних ресурсів, у тому числі і людських. Корумпованість та бруд істинно людський прибули на її рідну планету.

Все ж таки деякі з вчених виконували свою початкову функцію. Навчали її стандартизованій мові, елементарним наукам, присвоїли нове ім’я, котрим вона користується по цей день. Але не тому, що пишається ним, не тому, що подобається воно їй, а лише тому, що цей шрам залишила вона собі як спогад про бридоту всередині душі кожного з людей. Серед добрих вчених, серед вчених, котрі займалися пошуками ресурсів, були і ті, котрі використовували своє положення зовсім інакше. Був у групі, що працювала з їхнім плем’ям, чоловік, котрий втілював немало сексуальних фантазій з членами її немалої родини. В темний день потрапила і вона у пастку.

Стражданням її не було меж, коли вона, мисливиця, потрапила до нього у руки. От тільки одного разу вона застосувала всі свої навички та спритність, щоб принести того у жертву диким хижакам савани, запропонувавши йому неймовірно заманливу локацію серед озер та водоспадів. Рухаючись за своїми прокляттям та гріхами, необачливий збоченець не помітив, що Івана не така вже й дикарка з племені у степу піщаному. Після цього інциденту її взяли під варту, звинувачуючи у вбивстві, а потім і взагалі відправили на планету-в’язницю, де вона вимушена була прожити довгі роки до повстання у рабстві, здобуваючи у нелюдських умовах пустотний гравій для космічних кораблів.

І навіть після звільнення у малому колі друзів та товаришів Івані доводилося виживати та справлятися з ворогами по усім напрямкам, де б не було людство. Всюди її шукали, всюди на неї було відкрито полювання. Стражданням ніколи не було кінця, а вічне кровопролиття лише в черговий раз нагадувало, хто вона така насправді – вигнанець серед людей. Навіть зараз до неї, сильної особи, ставляться з повагою та толерантно лише тому, що вона здобула навички, професіоналізм та досвід у винищенні людей. Тільки тому до неї зараз ставляться з повагою, бо вона вміє вбивати своїх. Так чи інакше Івана – вигнанець серед людей, забутий та зраджений.

Відчувала та бачила у своїх спогадах вона натяки на те, що є у світі сила, котра подарує їй справедливість, котра надасть можливість нарешті сягнути за кордони вічного приниження. Давали їй зараз можливість приєднатися до руху великого, котрий був спрямований на переродження людської цивілізації у іншій формі, де подарують їй можливість врятувати себе від забуття та страждань. Їй давали вибір… Страждати або боротися за праведне діло… І обрала б вона сторону володаря порожнечі, якби не потужні особисті переконання, що довіряти вона нікому не стане. Навіть зараз, коли хтось нахабно вдерся їй у голову та підняв всі приховані спогади, відкривши старі рани.

Не стане вона нікому підкорятися, а лишиться сама по собі. Лише борг вона має виплатити. Як вчили її колись у племені. Єдинім місці, де була вона хоч у малій степені щаслива. Виплатить борг братам Нуметрайн та продовжить свої мандри по зорях. Тепер у неї зовсім немає сумнівів – наївний Алартай, котрий завжди перебував у зоні комфорту, зараз потрапив у пастку та вимушений пережити ті самі проблеми, що і вона. Коли ж врятує вона бідолашного детектива, тоді борг буде виплачений. Вона урок гідний подарує Нуметрайнам. І ніякий зараз володар порожнечі, черговий маніпулятор, не зможе заволодіти нею. Вона розриває невідомий сильний контакт. Світло.

Світло… Яскраве світло. Їх вирвало з темряви. Що Івана, що Фін, при виході зі спогадів та мрій відчули, ніби задихаються та намагаються вилізти з глибин темної в’язкої рідини. Коли нарешті пояснішало в очах, коли стеля ангару набувала якихось конкретних рис. Першою з детективів прийшла у себе найманка, але допомогти їй піднятися на ноги підійшов Маркус. Стан Фінерея був трохи гіршим. Повна дезорієнтація, втрата концентрації та сил. В очах його темно-синіх все розпливалося. Не чув детектив нічого, та й зрозуміти не міг, що коїться навколо. Разом з Маркусом Івана підійшла до постраждалого, зняла з нього маску. Вона бачила на обличчі страх.