21. Шлях до Ласт Вентуріас: Мандрівники лабіринтом.

Нічні жахіття, потвори темряви і тіні. Ось що чекає тих, хто жив колись у світлому минулому, не чекаючи, що може настигнути і темне майбутнє. Але виключень немає. Навіть для тих, хто мав жахливе майбутнє у зрівнянні з іншими жителями галактики. Все одно всіх чекають нічні жахіття, потвори темряви й тіні. От тільки вони підготовленні, навчені. Здібності і досвід ледь не безперешкодно пропускають їх у моторошні куточки всесвіту. Боротьба з жахіттями проклятими для них набуває буденного ритму, а подолання нових випробувань дарує їм насолоду. Майже всі вони спочатку втрачають віру у себе і сили свої, коли один життєвий етап пройдено, а вже наступає новий, більш складний, навіть не даючи і миті на відпочинок. Для них боротьба з нічними жахіттями, потворами темряви і тіні – вічність у пустоті.

Фінерей Нуметрайн. Для нього життя – нескінчена смуга випробувань, що своїми ударами приносять йому біль досвідів і самовдосконалювання (котре молодий чоловік навіть не помічає). У дитинстві далекому був вигнанцем у будь-якому крузі спілкування. Його старший брат, маючи неймовірну популярність серед одноліток та друзів меншого свого родича, завжди діставав та був ненависним в темно-синіх очах. Нерокспонія – ледь не райський куточок у просторі Міленіуму! – здавалася йому пустим та забутим прогресом місцем, проклятим та зловісним. Довго не зміг утриматися менший Нуметрайн у житті, де присутня вічна дика конкуренція за популярність перед батьками, друзями та жінками. Тому відправився він служити у Легіон війни, де пройшов медичні курси, виконував різноманітні бойові завдання, підвищував свій рівень кваліфікації, дослужившись до сержанта першої медичної когорти 841-го флоту Легіону війни.

Ще у школі розвивав він у собі непогані фізичні показники, а зневага та усестороння небезпека від підлітків, що вважали його моральним виродком, відточили у Фінерея усі необхідні здібності, щоб успішно служити механізмом у машині знищення живої сили. Але, на диво для нього самого, вдалося йому відшукати товаришів та навіть друзів у легіоні, а довготривала служба і контракт за контрактом дозволили відточити йому почуття братства та необхідності у малому крузі суспільства. І вдалося Фінерею навіть кохання своє зустріти на службі. Майбутня дівчина його прийшла служити у їхню когорту, навіть у їхню декарту, де і змогли вони споріднитися та збудувати мрійливі плани на майбутнє. От тільки доля вирішила інакше, от тільки не склалося нічого в його житті.

Під час чергової військової кампанії по боротьбі з повстанцями висадився 841-й флот Легіону війни на крижаній планеті, де забули і покинули їх на довгі місяці блокади і боротьби. Це у буквальному сенсі необхідно сприймати, адже флот два роки пробув на блокаді без дозволу її зняття. Ніякого постачання, ніякого підкріплення, без дозволу на перепідготовку та відновлення. Когорти за наказами з Обрію відправлялися у довгі рейди на планету забуту та віддалену, що перетворилася на камінь з руїнами та кладовищами, де у протистоянні зіштовхнулися місцеві та машина смерті Міленіуму. Брата за братом, друга за другом, товариша за товаришем губив Фінерей у війні за камінь у космосі. І в одну рокову мить втратив він кохану свою. Серце молоде не втрималося і ледь не позбавило життя Фіна.

Довготривала темрява у душі його нарешті розсмокталася тоді, коли вдалося йому крізь горе почути від останніх друзів живих, що ті планують дезертувати та розбігтися по уламках, котрі тріскалися і тріскалися, утворюючи на карті Міленіуму полотно порізане. Втік Фінерей, втік на рідний світ. Втік до батьків, щоб побачити їх вперше за довгий час та попрощатися потім назавжди, адже погоня тепер планувалася вічна за ним. Та от тільки вдома не побачив він дому, а тільки брата старшого зустрів, котрий разом з останніми родичами займався похоронами батьків. На Нерокспонії щойно був успішно задушений один із останніх бунтів, але ціною успіху стали нескінченні жертви серед цивільних.

Саме тоді прийняли вони з братом рішення, що об’єднання їхнє може не тільки життя їм врятувати, але допомогти проіснувати у дуже небезпечному світі, потворному світі, створеному людьми… Саме тоді розкрив для себе Фінерей метаморфози душі Алартая, для котрого близькі родичі, батьки стали джерелом затуплення розвитку особистості та джерелом поглинання емоцій. І весь спектр емоційних видозмін припав на час відсутності меншого брата на рідному світі, тому коли явився Фін на вже обпалену війною Нерокспонію, “інший” майже незнайомий брат став для нього неймовірним відкриттям. Не бачились довгі-довгі роки, пройшли різні-різні шляхи, але знову об’єдналися.

Описати своє ставлення до брата за останні пів року Фінерею досить складно. Він і сам логічного раціонального пояснення не може дати цьому факту. Він може сказати, що брат на себе бере забагато, намагається грати роль батьків, але це поверхнево, надто поверхнево. Розмірковувати довго не вдавалося Фінові, адже напружена ситуація, у котру вони потрапили та де варяться уже декілька днів, не дає такої можливості. Розмірковувати довго він не став, але співчуттям та душевним самокаліцтвом винагородив детектив себе. Було бажання напитися та забутися. Неймовірне бажання випити об’єми і об’єми спиртного, щоб втратити пам'ять та розум, щоб забути все, що довелося пережити. Щоб отримати право на нове життя, на чистий аркуш. От тільки втримався Фін та ліг відпочити ввечері, після того, як з Іваною знайшли людину, котра проб’є дані по стволу.

Вони повечеряли поодинці, почергово привели себе до норми, повлягалися спати. Вранці вони ще раз порадилися, поснідали поодинці, майже не перетиналися під час підготовки. І от сидить собі Фінерей на високому стільці біля стійки на кухні за чашкою гарячого смачного напою, як підходить до нього Івана. На білому обличчі, прикритому фіолетовим волоссям коротким, проявлявся негатив та співчуття. Кудись вивітрився весь нейтралітет та незацікавленість. Вона заговорила до єдиного на мить цю напарника: